Одним з найнеприємніших спогадів радянського періоду є черги, в яких людина не почувалася людиною. І справді, чи може бути якась самоповага у тих, хто не просто стояв, а страждав у нескінченних чергах за пачкою вершкового масла, курчатами, сметаною або молоком? Це принижувало тим, що йшлося про елементарне, це ж не стояти в черзі за безкоштовним житлом. Проте, здається, важка спадщина радянського періоду буття нас не відпустить ніколи, і черги за елементарним, хай і вже не продуктами, не зникнуть «як роса на сонці». Отож цей матеріал є продовженням теми радянських черг періоду незалежності України, яку наш часопис актуалізував у одному з минулих чисел. Ми вже писали про те, що невеселі, песимістичні думки щодо важкої спадщини радянського періоду виникають, напевно, у кожного, хто, приміром, завітає до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що на вулиці Богдана Хмельницького, 64а у Чернівцях, де черги – як до забальзамованого товариша Леніна (Ульянова) у Мавзолеї. Після публікації нашого матеріалу про цю проблему, в Чернівецькій міській раді повідомили про відчайдушні вжиті заходи: «За результатами засідання міської Координаційної ради з питань розвитку підприємництва вирішено підготувати пропозиції до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва щодо скасування вимоги обов’язкового подання суб’єктами підприємництва довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до органів Пенсійного фонду України, Державної служби зайнятості та інших державних фондів, які вимагають від платників єдиного соціального внеску, для обліку зайнятості населення тощо. З метою зменшення витрат часу відвідувачів та скасування існуючих черг до державних реєстраторів затверджено план діяльності міської Координаційної ради з питань розвитку підприємництва на 2013 рік». Проте після таких рішучих дій міськради черги в державних установах у Чернівцях все одно не зникли. Приміром, зовсім не менше за наших підприємців, які днюють і ночують біля відділу державної реєстрації на Богдана Хмельницького, страждають від фантастичної за довжиною та незрозумілістю черги ті, хто хоче отримати новий закордонний паспорт. Біля кабінетів районних відділів громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб чернівчани також займають черги з ночі. І це ще зовсім не гарантує того, що ви в цей день зможете увійти до омріяного кабінету і подати документи на отримання нового закордонного паспорта. Поспілкувавшись з так званим адміністратором такої «живої» черги, звернув увагу на те, що ця жіночка із замусоленим списком у руках весь час трохи неадекватно посміхалася. Побачивши в моїх очах подив, вона пояснила: «Це від нервів, бо вже не перший раз займаю з ночі чергу. Я вже у цьому коридорі живу». Ще одним прикладом того, як можна з нічого зробити щось (тобто проблему), є довжелезні, нервові, а часом і агресивні черги, що створюють у коридорах районних управлінь праці та соціального захисту населення під час масового оформлення субсидій. І хоча претендентів на субсидію іноді записують на певну дату й час, все одно приймають за принципом «живої» черги. А в таких чергах і напруга досить жива. Тому чого лише не почуєш на адресу чиновників та влади у години пік. Напевно, це ідеальне місце й час для проведення телемостів для Президента та прем’єра, які іноді так хочуть по-простому поспілкуватися з країною. Зрозуміло, що службовцям, які приймають людей чи то у відділі державної реєстрації на Богдана Хмельницького, чи то в районних СГІРФО та управліннях праці та соціального захисту населення, не дуже хочеться займатися організацією черг, тому вони зазвичай стихійні, як природні лиха. А це й призводить до того, що люди там ледь не душать одне одного, днюють й ночують біля державних установ та в тісних коридорах. Ну, скажіть, невже так важко, приміром, у відділі державної реєстрації приймати людей, видаючи талони не лише на поточний день, протягом якого прийом ведуть лише близько 4 годин, а й на наступні дні, тобто попередньо? Або, врахувавши цей тимчасовий потужний потік людей, яким потрібно змінити КВЕДи, на певний період збільшити штат працівників, які б спокійно, без нервів, галасу в коридорах та постійного стуку відвідувачів у зачинені на ключ туалети цієї установи, вирішили б цю проблему. Або ще простіше рішення, як це зробили в інших містах, – просто попередньо записувати людей на прийом по телефону чи Інтернету. Аналогічно можна було би боротися з чергами у районних СГІРФО та в управліннях праці та соціального захисту населення. Тобто приймати громадян винятково за попереднім записом, щоб не утворювали неймовірні черги, торгівлю прохідними місцями та інші конфліктні ситуації. І це ж колись в тих же районних СГІРФО так було, проте чомусь відмовились від прийому за попереднім записом з аргументацією «щоб штучно не утворювали черги». А хіба зараз ці черги не штучні й менші? Навпаки, стихійність цих черг лише загострила проблему. А державні установи просто вмили руки й відреклися від цього. Чому до стоматолога ми йдемо за попереднім записом, й він сам призначає час, а в державних установах це не вважають за потрібне? Тому що стоматолог поважає і себе, і свого пацієнта, цінує свій і чужий час. А в державних установах працівники значно частіше думають про свій стаж держслужбовця та хорошу пенсію. І таке ставлення до громадян формує негативне сприйняття держави (й влади) загалом. Тож на питання "хто і як створює штучні черги” відповідь очевидна. А так не хочеться жити за найгіршими традиціями радянського періоду буття, тим більше, відтоді минуло так багато часу...
