НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА


     П`ятниця, 29.03.2024


Меню сайту
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 25
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Березень » 18 » «Я ВЧУСЯ ЧУТИ СВІТ І СЕБЕ», – ІНГА КЕЙВАН
12:29
«Я ВЧУСЯ ЧУТИ СВІТ І СЕБЕ», – ІНГА КЕЙВАН
Минулого тижня майстри пера і витонченого слова відзначали своє професійне свято – Всесвітній день  письменника. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з однією з найкращих сучасних буковинських поетес – Інгою Кейван.

  РЕЗЮМЕ
Інга Кейван,поетеса, літературознавець

Народилася 25 грудня 1976 р. у Чернівцях. Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (1994 – 1999); 2003 року захистила кандидатську дисертацію. Працювала викладачем української літератури (2002 – 2012). З 2012 р. – заступник головного редактора «Буковинського журналу» та модератор у Literatur Cafe КМЦ «Українська книга».
Поетичні книги: «Одкровення Я», «Сьоме покоління», «Світ на дотик» (єдина вийшла друком, 2002), «Імаго кольору індіґо», «Тремтіння сфер (2010)», «Коли Бог приходить» (2011); невеличкі прозові твори. Автор багатьох текстів до музики Євгена Воєвідки (зокрема лібрето «То лише казка...»).
 – Пані Інго, як давно ви займаєтесь творчістю? Які ваші здобутки на літературній ниві, чим можете похвалитися?
– Це творчість займається людиною, а не людина творчістю. Творчість вічна. Очевидно, у мене просто налаштовані якісь антени на не лише сприйняття частотних хвиль Всесвіту, а й на їхню трансляцію. Тому що мистецтво, зокрема поезія, – це, на моє глибоке переконання, і є продовження частотних хвиль Всесвіту. Щодо поезії, то перший вірш, який пам'ятаю, був у чотирирічному віці. На сьогодні у мене є кілька поетичних книг.
– Чи не пробували писати прозу? Драматургію?
– Пробувала і те, й те. У мене є кілька прозових творів. Є кілька драматичних – всі початі й жодного дописаного. Очевидно, драматургія – це те, що я не можу подужати. Хоча дуже люблю. І як науковець добре в ній розбираюся.
– А в чому проблема? Що вам заважає дописати?
– У різних ситуаціях та життєвих моментах я знаходжу в собі різні причини. Інколи мені здається, що я не надто організована, не надто посидюча і терпляча. З іншого боку, я надто скрупульозна і вимоглива до себе. Тривалий період зживаюся з матеріалом, заглиблююся у нього, роблю багато відкриттів для себе і заходжу в такі хащі, з яких вже сама не знаю як вибратися. А ще я все те так активно проживаю у собі, у тих планах і схемах, які прокреслюю, що відбувається своєрідна реалізація задуманого, і я вже потім не маю ні сил, ні бажання доводити все до формального завершення. А інколи я думаю, що мені банально не вистачає впевненості у своїх силах.
– Надлишок творчої енергії?
– Ні, швидше, невміння скерувати творчу енергію. Адже з віршами все зовсім по-іншому.
– Як ставитесь до власних творів? Чи не виникає у вас деколи бажання сховати деякі з них від сторонніх очей?
– Навіть не можу переконливо відповісти. Усе настільки відносно. І сприйняття своїх творів також. Буває, у момент лише по завершенню написання твору думаю, що ніколи ніхто його не побачить, а вже за якийсь час виставляю у соціальній мережі. Але це я кажу про вірші. Щодо прози, то є твори, які я, принаймні поки що, не оприлюднюю.
– Як відомо, ви нещодавно презентували свої електронні книги. Як вам така практика? Розкажіть про це.
– Перша презентація була рік тому – у березні 2012 в Івано-Франківську. В електронному форматі я помістила дві свої поетичні книги: "Тремтіння сфер" (2009 року) і "Коли Бог приходить" (2011). Це була своєрідна модель книги такої, яку я б хотіла мати у паперовому форматі. Дизайн останньої книги я розробляла ра­зом зі своїм чоловіком Андрієм Гречанюком, малюнки робив також Андрій. Тип, стиль ілюстрацій я сама обирала: для мене було важливо, аби це були фрагменти смислу чогось цілого – за принципом символу. Передмови до книг писав Микола Рачук, думка якого для мене дуже цінна. А саму книгу допомогло зробити подружжя Олександра та Лариси Ново­се­льських.
Запах Снігу,
Коли йдеш ним босоніж,
Його голос, його обійми
Промовляють до тебе
Минулим,
Промовляють до тебе
Майбутнім.
Це дзвінке завмирання Часу,
Що відлунює в білих зарінках.
Ці сліди, що підуть зі снігами,
Не розкривши свої таємниці.
Сніг приймає твоє послання –
Вислуховує босу сповідь.
Ти ідеш, ти підеш зі снігами.
Запах снігу.
Танцюєш босоніж.
Інга Кейван
– То найближчим часом ці книги мали б вийти друком, чи не так?
– Ні. Вони навряд чи вийдуть друком. І є вже інша книга "Тінь базальту. Тіло базальту".
– Нема коштів на видання чи вам просто сподобалась ідея електронних книг? Нова книга теж буде електронною?
– Так, нема коштів. Електронні книги – це лише варіант. Я більше люблю книги паперові. Останню я вже не буду робити в електронному форматі. Можливо, знайду інший цікавий спосіб представити її.
– Звідки черпаєте натхнення? Що вас надихає на творчість?
– Я вже казала про частотні хвилі Всесвіту. Це інформація, яку я вловлюю і трансформую у звичних, прийнятних знаках. І те, що вважається джерелом натх­нення, як правило, є лише способом відкрити канали доступу цієї інформації. Це може бути що завгодно, щось найбільш несподіване. Іноді це можуть бути життєві ситуації, потрясіння, надмірна втома.
– Кажуть, що ваша поезія дуже екзистенційна. Ви погоджуєтесь?
– Так? Ніколи не знала про таке її визначення. Я нічого не маю проти. Хай буде екзистенційна. А, може, метафізична. Чи паранормальна... Напевно, ко­жен, кого вона цікавить, відчує в ній щось своє і дасть своє визначення.
– А до якої літературної течії (школи) ви б самі себе зарахували? Які ваші кумири, в кого вчитеся?
– Я б воліла себе ні до чого не зараховувати. У мене нема кумирів. Є ті, чия творчість мені близька, подобається, захоплює, вражає. І я б могла назвати дуже багато імен, якщо у цьому є потреба. А вчуся у життя, у людей, які є в моєму житті, часом – у випадкових людей, вчуся у ситуаціях, у всього, що мене оточує і супроводжує у цьому світі. Я вчуся чути світ і себе.
– Що змусило вас залишити роботу в університеті? Як почуваєтесь зараз?
– Я втомилася. І вирішила вижити. Я любила свій колектив (це чудові люди), студентів. Але щось у мені надламалося. Я не змогла більше іти пропонованим курсом і зійшла з цього потяга, аби піти своєю стежкою. І навіть не думала, що жодної миті не жалітиму  про своє рішення. Лише тепер, у 36 років, я почала жити і вперше відчула смак життя. Мені здається, що я прокинулася. Але я дуже вдячна тим рокам і людям, з якими була разом, за досвід.
– Ви виступаєте модератором у левовій частині літературних заходів, що відбуваються в Чернівцях, зокрема в  «Literatur Cafe». Окресліть, будь ласка, стан літературного процесу в нашому регіоні та, наскільки це можливо, загалом в Україні.
– У "Literatur Cafe" я працювала з жовтня по грудень 2012 року. Було цікаво. Щодо літературного процесу в нашому регіоні, то я, навіть викладаючи в університеті, читала лекційний курс "Сучасний літературний процес на Буко­вині". І досі я не дала собі остаточної відповіді, чи взагалі варто говорити про літпроцес в окремих регіонах. Ну, хіба що для того, аби була більш послідовна бібліографія. Очевидно, доречніше було б говорити про "школи". На Буковині нема окремої школи. У нас були і є талановиті письменники, але всі вони якось самі по собі, кожен живе своїм життям. Я була приємно вражена письменниками в Івано-Франківську. Вони зустрічаються, спілкуються, ходять на ту ж каву. Тобто вони постійно в курсі справ одне одного. У нас чомусь інакше. Хоча у нас є дуже талановиті, цікаві, активні представники різних поколінь. І так хотілося б, аби ці різні покоління спілкувалися між собою здорово і адекватно. А щодо літпроцесу загалом, то він є  цікавим і насиченим, не гіршим світового. Єдина проблема – підміна справді якісної літератури не надто якісною, нав’язування відповідних смаків молодим людям.
– Що потрібно зробити, щоб стати по-справжньому висококласним письменником?
– Щоб дати повноцінну відповідь на це питання, треба бути висококласним письменником. Спробую запропонувати свій варіант: ним спочатку треба народитися, а потім відчути потребу і бажання реалізувати своє призначення, не забувати працювати над собою й не нехтувати своїм інтелектом та духовним світом.

Розмову записав Микола ГУЦУЛЯК
Переглядів: 526 | Додав: Sunny | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ПОШУК
Тег
Чернівці 11-томний словник Інститут мовознавства Академія наук Василь Клічак Просвіта Тлумачний словник української мови НОВИНИ СВІТУ НОВИНИ УКРАЇНИ НОВИНИ ЧЕРНІВЦІ НОВИНИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Прокуратура КРИМІНАЛ НОВИНИ БУКОВИНИ 9 травня інваліди війни військовий госпіталь ветерани День Перемоги Михайло Папієв вибори міський голова Мельник мер Новодністровськ Панчишин результати голосування
Календар
«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту
Copyright Svoboda © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz