НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА


     Субота, 23.09.2017


Меню сайту
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 25
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Квітень » 26 » Купальська містерія ЧИ відьомський шабаш?
15:05
Купальська містерія ЧИ відьомський шабаш?
Не виключено, що після «Панночки», прем’єра якої щойно відбулася на чернівецькій сцені, Гоголь ще раз перевернувся
у гробу.
Віталій Денисенко вирішив приміряти роль деміурга – дарував Хомі Бруту життя. У прозаїка і драматурга філософ помер, у нього, режисера, схоже, вижив. І тепер просвітлений і навчений, що чудеса таки є, з багатим і унікальним досвідом стоїть твердий і тверезий не лише перед шинком – а й перед самим життям. Такий собі другий Лазар – бачив те і повернувся.
Втім, одвічне питання «хто переміг?» Віталій Де­нисенко залишає все ж відкритим, надаючи глядачам безмежний простір для фантазій. В його виставі цілком ймовірна й «нічия», як у п’єсі Ніни Садур, за якою вона поставлена (сценічна інтерпретація «Вія» Миколи Го­голя). Фінальну сцену кожний вільний трактувати по-своєму: Панночку таки винесли уперед ногами, а от Брута, мо­же, схопить запізнілий ін­фаркт після пережитих страхіть.
Вижив він чи ні – залишилось за лаштунками і, врешті, не суть важливе. За що жив Хома Брут? За що змагався ці три ночі купальських свят з мерцем, що, поки не закопали і не запечатали, прагнув затягнути його з собою у прірву? Гоголівська проза, а за нею драматургічні та сценічні твори, присвячені навіть не філософському, а містичному осмисленню буття. Не так багато у нас таких творів. Дійс­тво розпластується не в горизонтальній площині сю­жетних колізій. Прихований у ньому сенс, вивільнений силою художнього слова і підсилений мовою театру, блискавкою пронизує простір – від неба до самісінького пекла, вихоплюючи звідти те, що, хай і ціною раптової сивини та закрижанілого серця головного героя, розширює людську природу до безкраю, зіштовхуючи її у двобої з тим, чого не бачимо вдень і від чого закриваємо очі в опівнічну сутінь. Ця нова реальність, від якої більше не сховатися за рятівними «чудес на світі не буває» й «уся ця чортівня – лише бабусині казки», перевертає мозок і душу (цьому сприяє музичне оформлення, спеціально створене для цієї вистави композитором Дмитром Савенком). «Хвесечко, а що це в тебе за стрічки такі гарні у волосі – червона і синя, наче полум’я і тінь переплелися?» – прозріває Хома після першої ночі.
Бачене з потойбічного мороку, що кипить за межею життя, змушує по-іншому дивитися на «наш світлий милий світ» і цінувати його кожну мить. Та й Хвеська поруч (артистка Ксенія Ко­роль, гра якої особливо захоплювала глядачів) – така жива, добра, світла!
Після другої ночі від милування світом він вже поривається виправляти скоєні у ньому людські помилки, знаючи їхні страшні наслідки. Семінарист, ще зовсім молодий за роками, в одну ніч стає сивим старцем. Але зміни у ньому не лише зовні. Він тужно співає ко­лискові немовлятам, ще до народження померлим, тим, що гралися з ним вночі, й шукає їхній попіл, аби оживити. Усе тут у високій гармонії – і драматургічне слово, і робота режисера, гра акторів, і художнє вирішення сценічного простору з колом-німбом угорі у вигляді купальського віночка і пекельним колом-дірою в центрі, що зяє то лютим холодом, то кривавим жаром (художник-постановник вис­тави - Ірина Ко­хан, завідувач художньо-постановочною частиною – Василь Губко, художник освітлення – Володимир Калінін, балетмейстер Василь Гри­нюк).
Актор Олексій Надкер­нич­ний з найвищою майстерністю веде свого Хому Брута лезом його важкої долі – аж усім з того боляче і лячно. Відчуваєш направду, як страждає душа нещасного семінариста, як розриває його жаль і пече сумління, досі приспане безпечним життям. Монолог Хоми Брута, якого нема у Гоголя, але є у Ніни Садур, стає кульмінацією і духовних перетворень головного героя, і самої вистави. «Жив я паскудно, мілко, чоловічок був нікчемний, сирота, якщо до мене така нечиста прилипла. Коли так призначено, то піду закрию собою цю бісівську рану, щоб світ не впав і світло не затьмарилось від тої чорної дірки».
Його вже не треба силоміць вести до церкви: він не почувається приреченим – почувається буденно обраним, бо нікому його, нікчему, не буде шкода, ніхто за ним, сиротою, не заплаче. А тому зі спокоєм людини, котра зазирнула у вічі долі й упокорилась їй, віддає своїм ви­пад­ковим товаришам їхнє доб­ро – Сви­ри­дові (актор Назар Кавулич) - шапку, Явтухові (актор Василь Колісник) – свитку, а Явтуху (актор В’ячеслав Стаханов) – диво-пояс. Він готовий віддати їм і свої чоботи, але хто ж носитиме взуванку з ноги уже, вважай, покійника?..  
Віталій Денисенко не лякає, не створює «страшилку», хоча, безсумнівно, міг би – аж жили у всіх застогнали б! Гріб не літає – його взагалі нема. Він щадить акторів, оберігає їх, не будить лиха, тим більше у Великий піст перед Святою Пасхою. Емоції не б’ють по нервах – вони лише покликані підсилити думку, світоглядно важливу у всій містиці Гоголя, наразі прилаштовану до сцени драматургією Садур. Що робити з таємницею, коли вона несподівано стає дійсністю і нема більше сенсу ховати від неї обличчя? Що вона собою являє і як з нею взаємно існувати? І як жити, щоб та чаша оминула?
Хай і не сформульовані словесно, ці гоголівські питання захоплюють у «Панночці» більше за майстерність мі­зансцен і вдалі сценічні ефекти. «Вій» – це інший художній, зокрема і театральний, ви­мір, інші завдання перед режисером-постановником, аніж ви­рішити, в якій жанровій ін­тонації ос­відчуватимуться Прі­сінька з капітаном Скворцовим (нагадаємо, що Ві­талій Денисенко не так давно пос­тавив у Чер­нівцях «Шель­мен­ко-денщика», одразу високо оціненого глядачами і професійними теат­ралами країни). Не кращі, не гірші – просто інші.
Але в пошуках сценічних відповідей на ці питання Денисенко іде не за Гоголем – за Садур (хоча його важко назвати рабом драматургічного матеріалу). «Хай три ночі молиться за грішну душу мою. Він знає…», – просить у «Вії» на смертному одрі сотникова донька, якій страшно такою стати перед Всевишнім. І гоголівський Хома, знаючи все і холонучи від жаху, розуміє, що мусить (хай і проти своєї волі, але за волею вищою) врятувати її – це в його силах. Він здатен був перебороти страх – але (на те він і людина!) не встояв перед спокусою зазирнути у найбентежнішу таємницю світу (метафізика, за Аристотелем, не так метод пізнання, як джерело насолод)…
Хома у Садур, а тим більше у Денисенка, – не знає нічого. Для нього, що поривався рятувати з попелу немовлят, вона – не людина. «Один у світлі, інші – у пітьмі», – проводить він непереборну межу між нею і собою, без жалю виштовхуючи її у безодню. Якусь ми­ть йому шко­да її – у неї пальчик болить. Але що йому, ніби й християнину, до її душі? Він і не думає про душу, і гадки не має її рятувати – йому аби врятуватися самому. Це не Гоголь, і не Садур, у яких устрій світу – не в тій межі, а в людському серці. Тому все порожньо, бездушно. Фі­нальна сцена – саме нагромадження спецефектів, включаючи вихід Панночки (її грають як можуть у різних акторських складах актриси Крістіна Зборлюкова і Марина Тимку).   
Ще більш дивує несподіване вирішення ігрового фону. Режисер-постановник зі світлою любов’ю, що живиться (за його ж словами) щемливими спогадами дитинства, ніжно назвав свою виставу містерією купальської ночі. Але ця ніби сповнена яскравих див язичеська ніч у нього – конкретний відьомський шабаш! Направду страшний. Направду – вилом, через який «січе морок гнійний і мерзота смердюча». Хочеться думати, режисер мав на увазі винятково один єдиний отой гоголівський хутір під горою. Нічого узагальнюючого. Лише там на Купала обкурюються коноплею й упиваються маковим молочком, аби потім у трансі, познімавши геть усе, окрім віночків, казна-чим займатися…
Навряд ще якась вистава, хоч раз поставлена на чернівецькій сцені, будила у глядачів такий вир почуттів і сум’яття думок. Відмахнутися від них – нелегко. Сприйняти їх – ще важче. Але ж театр не для того, щоб лише ублажати, але й зачіпати за живе. Тому «Панночка» заслуженого діяча мистецтв України Віталія Денисенка вже стала значною подією у театральному житті – не лише нашого міста.  

Світлана ІСАЧЕНКО
Фото
Антона БУРАЧЕКА

На фото: сцена з вистави «Пан­ночка» Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного те­ат­ру
імені Ольги
Коби­лян­ської.
Переглядів: 205 | Додав: Sunny | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ПОШУК
Тег
Чернівці 11-томний словник Інститут мовознавства Академія наук Василь Клічак Просвіта Тлумачний словник української мови НОВИНИ СВІТУ НОВИНИ УКРАЇНИ НОВИНИ ЧЕРНІВЦІ НОВИНИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Прокуратура КРИМІНАЛ НОВИНИ БУКОВИНИ 9 травня інваліди війни військовий госпіталь ветерани День Перемоги Михайло Папієв вибори міський голова Мельник мер Новодністровськ Панчишин результати голосування
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright Svoboda © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz