 Минулого понеділка на базі відпочинку «Аква плюс» відкрився перший на наших теренах пленер з художньої кераміки, організатором і натхненником якого стала галерист, власниця мистецької галереї "Sweet Art” Наталія Богомаз. Серед учасників пленеру - відомі майстри-керамісти з Києва, Ужгорода, Львова, Чернівців. Символ заходу – фрагмент орнаменту з буковинської тарелі, яку п. Наталія віднайшла у запасниках Чернівецького краєзнавчого музею.
Про непереборну силу мрії, бажання у народі склали не одне прислів’я, скажімо таке: велика мрія уже творить, чи тому, хто хоче, допомагає Бог, і так далі. Відтоді, як до Чернівців приїхала ця мила тендітна жінка, минуло лише три роки, проте життя міста, зокрема його мистецька складова, за цей невеличкий проміжок часу відчутно змінилося. Спершу пані Наталія Богомаз (а йдеться саме про неї) відкрила галерею "Sweet Art”, про яку після кількох цікавих змістовних проектів заговорили навіть сноби нашого міста.
А позаяк про творчі плани ця пані говорити не любить, то щоразу її запрошення сприймають як приємну несподіванку, оскільки навіть анонсуючи ту чи іншу виставку все ж достеменно не відомо, що саме там побачиш. Стосовно ж пленеру, то тема його іноді відчувалася, але здебільшого як мрія. Та й говорити про такий захід серйозно і предметно - десь близько до божевілля - надто багато грошей потрібно. Але вона дуже того хотіла, і не просто хотіла, а шукала можливостей, людей, котрі змогли б допомогти, і диво таки сталося.
Наталія Богомаз, організатор пленеру, хазяйка галереї «Sweet Art”:
– Одне з завдань, які мають виконувати галереї, зокрема організація пленерів. Сказати, що кераміка мені подобається, повірте, не сказати нічого. А ще ставало дуже прикро, що у нашому благословенному краї, в якому це високе ремесло століттями було у пошані, наразі забуте. Відтак у голові й серці оселилася думка і величезне бажання відродити його, показати усю красу і гармонію мистецтва кераміки, – сказала пані Наталія.
– Одна справа бажання, хай і велике, а інша, як цілком слушно зауважив безсмертний Свирид Петрович Голохвастов: "для цього ж потрібно деньог”.
– Знаєте, коли я почала пробувати реалізувати ідею пленеру, наче сам Всевишній виводив мене на потрібних людей. Спершу був наш чернівецький диво-майстер Сергій Богопольський. Я приходила до нього у майстерню, цікавилася техніками роботи з глиною, технологією випалу. Сергій мені розповідав цікаві історії, легенди, пов’язані з керамічною справою. Він же перший підтримав намір щодо проведення пленеру. Потім схвалив цю думку голова товариства «Знання» пан Ярослав Курко. Далі ми вийшли на бізнесменів, котрі погодилися стати меценатами проекту. Допомагали усі, хто чим міг.
 – А як обрали місце проведення заходу?
– Їздили по області, шукали, проте такого, щоби подивитися і сказати "Ах”, якось не траплялося. Допоки не заїхали на «Акву плюс». Тут все склалося: вода, неймовірно чисте повітря, розкішний краєвид, побутові умови.
– Чим підкорили власника зони відпочинку, адже його вважають людиною з доволі консервативними поглядами?
– Просто прийшла до нього, розповіла, що це за захід, навіщо він потрібен, хто саме приїде і що відбуватиметься. Пан Григорій Козьма вислухав мене уважно, подумав і нарешті… Те, що він відповів… спершу подумала, що то мені лише здалося, але ні, він сказав: "Ну, хто допоможе мистецтву, якщо не бізнес?”.
– Пані Наталю, одним з каменів спотикання для керамістів є пічка, в якій випалюють глину…
– Так, пічка коштує баснословних грошей, тому ми вирішили змайструвати її самотужки: з’ясували як саме то робиться і, прошу дуже, ось вона, любенька. До слова, її якості уже оцінили учасники пленеру. Підготувалися ґрунтовно: окрім води і пічки, завезли потрібні сорти глини – цього разу працюватимуть з шамотною і жовтою глиною.
Серед організаторів пленеру - голова товариства «Знання» Ярослав Курко.
– Пане Ярославе, чим вас звабила Наталка?
– Майже рік, як ми ділимо приміщення з галереєю "Sweet Art”. Я бачу, з яким натхненням вона працює. Наталка – ентузіаст за своєю суттю, людина, котра дуже тонко відчуває мистецтво. А вже енергія, творчий пошук, бажання внести у життя хоч крапельку краси - з основних її чеснот. Мені імпонує в цій жінці й те, що слова її не розходяться з ділами. Не у приклад нашим можновладцям. Вона не відшуковує відмовки, виправдання, натомість шукає можливостей для втілення своїх проектів. Маємо чарівний куточок на земній кулі – оксамитово-смарагдову Буковину. Наталка, на мій погляд, хоче одухотворити природну красу мистецтвом. Цьогоріч пленер представлятимуть керамісти України. Наступного року, дасть Бог, вийдемо на міжнародний рівень.
Сергія Богопольського представляти нема потреби. Майстер, художник, кераміст, педагог… На його виставках люди уявляють ні мало ні багато створення світу. Жарт, можливо і так, проте у сенсі, що в кожному жарті є краплина…жарту.
– Пане Сергію, яка ваша участь у підготовці грандіозної імпрези?
– Лише консультативна. Я розповідав Наталці премудрості керамічної справи: яка глина для чого, якою має бути пічка для випалювання на електриці, газі, дровах, для чого перед кожним майстром обов’язково повинен стояти дзбанок з водою. Здавалося б, дрібниці для пересічної людини, проте надважливі речі для майстрів. Електричну пічку, оскільки купити її було нереально, склали самі. Та ще й яку: потужністю 18 кіловат, ємністю 230 літрів. І позаяк випалюватимемо шамот та жовту глину, температурою до 1100 градусів за Цельсієм. Тобто ідеально для нашого виду глини.
– Поясніть, будь ласка, що означає 230 літрів, скільки виробів можна випалити за раз?
– Якщо приміром взяти малі форми, то за раз можна відпалити до 300 невеличких плошок, а якщо керамічну скульптуру, розміром 40-60 см, то одну.
Участь у пленері взяли 8 майстрів-керамістів:
– Наталія Грабар та Ярослав Борецький з Ужгорода:
– Ми неодноразово брали участь у пленерах з кераміки, щоправда, зазвичай закордоном. Тому радо вітали таке чудове починання на Буковині. Здебільшого ми спеціалізуємося на порцеляні, але цікаво буде випробувати свої можливості у шамоті. Із задоволенням прийняли пропозицію пані Наталі.
Сергій Герасименко, Київ:
– Ми спілкувалися телефоном з приводу моєї виставки, але все ніяк не виходило. Як раптом Наталія зателефонувала і запропонувала приїхати на пленер. І тут, як кажуть, збіглися усі чинники: час, бажання і можливість. Наталія – особистість творча, горить, живе своїми ідеями, проектами. Приємно, що є такі люди.
Мені цікаво побачити Буковину. Тут казкова природа, божественне повітря, навіть і не порівняти з нашим київським. Здається, ним дихає кожна клітинка тіла. Як чарівний трунок його можна пити. Від завтра почнемо працювати, вже є цікаві ідеї.
Олеся Рось, Львів:
– Як на перший погляд, усе мистецтво виграє, коли не відмежовується від природи. Відомий факт, що художники вчаться у природи. А тут, погляньте, поруч вода, ліс, бездонне небо. Усе впливає на настрій, спонукає до роботи, творчості.
Кераміка – це і великі, малі, абстрактні пласти. Я люблю змінювати стилі, техніки. Об’ємні, пластичні, абстрактні форми. Величезний, безмежний простір для творчості. До того ж кераміка – це чи не найперший вид мистецтва, який іде поруч людини з того часу, як рід людський виник на землі й який не втратив актуальності у XXI столітті.
На відкриття пленеру приїхали чернівецькі художники.
- Сьогодні сталася направду визначна подія у мистецькому житті Буковини та й усього Західноукраїнського регіону, – зазначив голова чернівецької організації НСХУ Ігор Хілько. - Започаткували пленер з кераміки, що сприятиме відродженню старовинного промислу, який колись процвітав, приміром, у селі Коболчин. На сьогодні з усього багатства і різноманіття там залишилося зо два гончари і невеличкий музей. Нам треба знати історію свого краю й відроджувати його автентику, ремесла й мистецтва.
Щодо спілки, то хоча у ній на сьогодні 93 людини, проте жодного кераміста. Гадаю, є привід для роздумів.
Упродовж двадцяти днів восьмеро натхненних майстрів житимуть у чарівному затишному місці, і наче предвічні боги, творитимуть свої диво-світи. А 24 серпня у залі галереї «Sweet Art” представлятимуть загалу ті творіння.
- Ми звикли пишатися і хизуватися тим, що не створювали, - сказала ця дивна пані, маючи на думці старовинну шляхетну австрійську архітектуру Чернівців. - Проте, як на мене, це не зовсім чемно, бо, знову ж таки, на мою думку, кожне покоління мало б не почивати на чужих лаврах. А створити щось своє, аби переконатися, що ми є, живемо, творимо! Пленер з художньої кераміки міг би стати справою, якою наше покоління буковинців могло б пишатися і з гордістю розповідати про нього численним туристам. Сподіваємося, що захід матиме довгу й щасливу долю і щороку збиратиме усе більше і більше учасників, гостей.
Олена РОСИНСЬКА
Фото Миколи ГАВКИ
|
