Головна » 2013 » Серпень » 12 » Дмитро Мігалецький: Я люблю життя, яке Господь мені подарував, і хочу втілити всі свої творчі задуми…
10:45
Дмитро Мігалецький: Я люблю життя, яке Господь мені подарував, і хочу втілити всі свої творчі задуми…
Днями у літературно-мистецькому салоні Чернівецької обласної наукової бібліотеки імені М. Івасюка у рамках проекту «Простягни руку допомоги» відбулася презентація виставки робіт «Мої мрії…» Дмитра Мігалецького, слухача Буковинського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів. Дмитро Мігалецький, або Діма, як він просив його називати, – надзвичайно творча і різнопланова людина, із вродженим талантом. Про таких людей кажуть, що у них талант від Бога. Справді, хлопець не лише малює, а й займається різьбою по дереву, танцює і виявляє неабиякий хист до мистецтва слова. Він прагне постійно розвиватись, мріє жити творчо. Мистецтво лікує, і дивлячись на картини Дмитра, розумієш, що це не просто слова. Кожен його малюнок наповнений відчуттями добра та радості. Коли дивишся на кожен довершений образ, хочеться жити і радіти. Молодий художник щиро поділився своїми мріями і з нами. – Розкажіть нам трохи про себе та свою родину. Хочеться сподіватись, що така творча людина могла вирости тільки в такій же творчій сім’ї. Що вас надихає творити? – Я народився і виріс в селі Давидівка Сторожинецького району. Малю-вати любив ще з дитинства. Наразі малюю фарбами, простим олівцем та вугіллям. Особливо мені близькі портрети та пейзажі. На творчість надихає музика, краса природи, мальовнича рідна річка Сірет, біля якої знаходиться батьківський дім. Ме-рехтіння води на світанку, бурхливі потоки після дощу. Саме все це ще з дитинства притягало мій погляд. А коли чую звуки скрипки, у моїй уяві оживають дивні, чудові образи, які хочеться відтворити пензлем. У моїй сім’ї усі мають творчі здібності. Батько у вільний час займається різьбою по дереву і грає на трубі, брат теж музикант-трубач, сестра грає на акордеоні. Мама – надзвичайно творча людина, вона кравець і перукар. Спеціальної освіти ху-дожника в мене нема. Однак я дуже хочу рости у творчому плані, розвиватись як митець, ставити собі нові цілі й досягати їх, набувати професіоналізму. Я люблю життя, яке Господь мені подарував, і хочу втілити всі свої творчі задуми та сподівання. – Виставка називається «Мої мрії...». Розкажіть про що ви мрієте. – Спочатку я не думав так називати виставку. Це вийшло само по собі. У ній зібрані роботи на вільну тему: вільна фантазія, мрії, образи, які інколи важко одразу зрозуміти. Я показав свій творчий погляд на життя, яким його уявляю. Було б цікаво знайти однодумців, друзів, знайомих. Це мрія кожного митця. Моя мрія з дитинства – бути художником. Також дуже хочу створити міцну щасливу сім’ю, мати дітей, здоров’я. – Це ваша перша виставка робіт? – Так, сьогодні перша моя виставка, більше того, я ніколи не брав участі у якихось відомих конкурсах. Сьогодні показана лише мала частина моїх ро-біт, багато малюнків знаходяться в центрі та вдома, а ще частину я подарував. – Коли ви зрозуміли, що хочете малювати? – З самого дитинства я не мав можливості малювати, бо дуже часто хворів. А завзято взявся за живопис десь у класі п’ятому, відтоді й пам’ятаю себе з пензлем! Вза-галі, коли я створюю картину, ніколи не знаю, яка вона вийде в кінці, це виходить само по собі у процесі малювання. – Чи є серед картин якась особлива для вас, улюблена або присвячена комусь особливому? Поділіться, будь ласка, історією її створення. – Так, така картина в мене є і називається вона «Тобі, Анаїс». Дивлячись на цей малюнок, можна дуже багато чого розказати про мої емоції та мрії. На створення роботи надихнула Асія Ахат, коли в одному із кліпів грала на скрипці. Власне, це була моя улюблена пісня, і, слухаючи її, я передав свої відчуття на полотні. – У вас є картина під назвою «Мої руки». Чому саме ваші, а не матері, не коханої і т.д.? – Мені вперше в голову прийшла така думка, я вирішив перенести її на папір. Мабуть, зробив це для того, щоб потім дивитись на ці руки і далі творити, тобто ця робота мене надихає. Є в мене ще одна картина із зображенням очей. Це ніби цикл: очі бачать, як руки створюють. – Ви навчаєтесь у міжрегіональному центрі. Яку професію там здобуваєте, як проходить сам процес навчання, що найбільше подобається? – У реабілітаційному центрі я здобуваю фах оператора комп’ютерного набору. Сюди направили зі Сторожинецького фонду інвалідів. Навчаюсь уже півроку. У вільний час найбільше люблю працювати у Фотошоп та Paint. Я дуже вдячний директору Оресту Микицею за постійну підтримку та допомогу. Шкода, що скоро вже випускний, однак я планую вступати сюди знову. Хочу спробувати себе у ролі кравця, тим більше, що це теж творча робота. – Чому хочете повернутись ще раз у центр реабілітації? – Мені подобається і навчання, і ставлення викладачів. Тут дуже теплий та позитивний клімат. А ще я знайшов дуже багато друзів, яких шкода залишати. Коли згадую, що залишилось ще декілька днів до іспиту, стає так сумно, і на очі навертаються сльози. – Чи допомагає якось держава у лікуванні, виділяє кошти на ліки, адже самостійно боротися з хворобою важко? – Свої ліки беру за рецептом, який виписує лікар, безкоштовно. Я не можу скаржитись, що мені держава не допомагає, бо в загальному це вона платить за ліки. Нас дуже підтримують також у реабілітаційному центрі, видають безкоштовні медикаменти, вітаміни. Також надають водні процедури, масажі, у вільному користуванні спортзал. Інколи нас навіть сварять, чому ми не відвідуємо спортзал (сміється – авт.). Ми не ображаємось, бо розуміємо, що так лікарі про нас піклуються. – Які творчі плани на майбутнє? Є якісь конкретні ідеї, задуми? – Я також, як і батько, захоплююсь різьбою по дереву. Зараз мені трохи важко, адже через порушення нервової системи дуже тремтять руки, а ця робота вимагає надзвичайної точності й плавності. Але якщо добре постаратись, думаю, можна створити виставку з різьби по дереву. Вже є навіть кілька готових робіт. Я хочу завжди дарувати людям щось нове, цікаве, захоплююче, щоб мати стимул рухатись вперед. – Ваше життєве кредо, з яким впевнено крокуєте по життю? – Боротись, боротись і ще раз боротись. Обов’язково потрібно боротись в цьому житті й ніколи не опускати руки.
Захід відвідав Ігор Хілько – різножанровий художник-живописець, член НСХУ, голова Чернівецького осередку НСХУ, який відзначив високий професіоналізм художніх робіт. На думку професіонала, роботи молодого художника є досить різноплановими, з поєднанням різних течій та використанням кількох художніх технік. Пан Хілько вважає, що у продемонстрованій виставці можна побачити підсумок певного періоду життя автора, синтез емоцій та настроїв. Дивлячись на творчість Дмитра, відчувається свято душі й в кожному малюнку вбачається свій позитив. Виставка мала на меті подолати стереотипи, які склалися у суспільстві, особливо серед молоді, щодо людей з обмеженими можливостями, привернути увагу до проблеми, допомоги інвалідам, питань їхньої адаптації до життя у суспільстві. Сподіваємося, що Дмитрові та організаторам це вдалося. Ми ж бажаємо молодому художнику здоров’я та нових творчих звершень! Оксана КУЦАК
Днями у літературно-мистецькому салоні Чернівецької обласної наукової бібліотеки імені М. Івасюка у рамках проекту «Простягни руку допомоги» відбулася презентація виставки робіт «Мої мрії…» Дмитра Мігалецького, слухача Буковинського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів.