 Перечитуючи нормативно-правові акти, що здійснюють державне регулювання створення сприятливих умов для людей з обмеженими фізичними можливостями в Україні, розумієш, що наш закон і справді один з найгуманніших. Але на практиці усе виглядає не так оптимістично: люди кожного дня зіштовхуються з елементарними незручностями та дискомфортом, яких не мало б бути. Однак головна проблема полягає в іншому: чи готове сучасне суспільство гідно реалізувати усе написане, надати людям з інвалідністю можливість повноцінно жити та працювати в нашій країні?Чомусь нікого не дивує, що наші тролейбуси абсолютно не пристосовані для людей на інвалідних візках, а майже в кожній маршрутці не кожен із здоровим слухом почує про наступну зупинку, не те, що незряча чи глухоніма людина. Простоявши на зупинці з півгодини, я так і не побачила транспорту для пасажирів з особливими потребами. Розчаровує і той факт, що у Чернівцях навіть не всі суди обладнані спеціальними пандусами, кнопками виклику, а металошукачі не розраховані на візки. Люди фактично не можуть потрапити до цих та інших держустанов, адже майже ніде нема відповідного вказівника на мові Брайля. Найгірша ситуація з Першотравневим судом, де неможливо піднятись навіть у канцелярію, бо на перешкоді стоять аж вісім сходинок. Неодноразово громадські організації проводили аудит доступності залізничного вокзалу. І хоча він біль-менш відповідає усім вимогам, однак багато громадян на інвалідних візках не користуються цими послугами, бо не мають можливості туди дістатись громадським транспортом. Неоднозначним залишається той факт, що для транспорту водіїв з обмеженою рухливістю не завжди знаходиться місце для паркування. Хоча майже кожен торговий та розважальний центр має спеціально відведену для цього територію, позначену попереджувальною розміткою, однак не завжди її використовують за призначенням. Паркування для авто в таких випадках має бути безкоштовним. Але часто людина зіштовхується із нерозумінням оточуючих. Багато наших водіїв просто не звертають уваги на позначення. Підійшовши до одного із паркувальників, запитую, де місця для транспорту людей з інвалідністю. На прохання пояснити, чому вони зайняті автомобілями без спеціального знака, чоловік мовчки знизує плечима. Проблемним залишається облаштування найбільшого в області Калинівського ринку. Людині на візку, а тим більше незрячій, неможливо нормально пересуватись у продуктовому ряду. Таких незручностей щодня зазнають більше 49 тисяч людей, які зареєстровані в органах соціального захисту населення Буковини, в тому числі 4 тисячі дітей. В області на сьогодні є близько 2000 інвалідів-візочників, з них тільки у Чернівцях офіційно зареєстровано понад 500.  Марія Іванівна Кирилюк, голова обласної Асамблеї інвалідів розповідає, що до неї мало не кожного дня звертаються з такими проблемами, особливо люди на інвалідних візках та незрячі. – Раніше в місті функціонував комітет доступності, який збирали кожного кварталу в міській раді. Тоді й вирішували, має та чи інша структура доступність для людей з інвалідністю. Заклад не приймали в експлуатацію, доки представники соцзахисту не перевірили та не затвердили цей факт. Зараз міський комітет доступності не проводить засідання. Марія Іванівна відзначає, що на сьогодні для людей з обмеженими фізичними можливостями є декілька автобусів із низькою посадкою, у кожній аптеці встановлено дзвінок виклику та декілька світлофорів для незрячих людей. Але це, на думку жінки, лише десята частина того, що можна зробити, щоб створити умови для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури. Пані Марія ділиться власним досвідом непристосованості деяких банківських установ: – Я неодноразово зверталась з проханням звернути увагу на доступність установи для клієнтів-інвалідів, бо сама обслуговуюсь в одному з чернівецьких банків. Чотири сходинки при вході абсолютно не пристосовані, бо не мають поручнів, тому я постійно змушена просити, щоб мені допомогли піднятись. Днями там була, змін ніяких не побачила. Невже так важко поставити елементарно дві труби!? Керівник асамблеї шкодує, що їхня організація так і не добилась, щоб на пішохідних переходах зняли високі бордюри і на їхньому місці встановили похилі з’їзди колясок, оскільки не кожен може ними піднятися. У департаменті соціального захисту населення запевняють, що в нашій області стан задовільності потреб людей з обмеженими фізичними можливостями порівняно зі всією країною просто чудовий. Головний фахівець із соціального захисту інвалідів Надія Василівна Старша пояснює, що держава не може профінансувати усі сфери, тому кожна галузь сама відповідальна за забезпечення комфортних умов для своїх користувачів, єдиного регулювання зараз нема. Громадський транспорт у місті закуповує міська рада, а також озвучені світлофори для незрячих, і каже, що таких наразі є вісім. Однак більшість знає лише про два, які розташовані на вулицях Головній та Комарова, а інші шість особисто я ніколи не бачила. – Доступом до інфраструктури займається управління регіонального розвитку, архітектури та містобудування, оскільки саме це відомство дає дозвіл на реконструкцію і нові будівлі. Питанням громадських вбиралень має займатись управління житлово-комунального господарства Чернівецької області. Щодо транспорту, часто чуємо від самих людей, що вони рухаються і п’ятим, і двадцять шостим маршрутом. Якщо говорити про виробничі підприємства, на яких працюють люди з інвалідністю, та житлові приміщення, де проживають ці люди, то всі будівлі повинні мати пристосування для їхнього пересування. Проте цим займається або саме підприємство, або управління житлово-комунального господарства. У Чернівцях, як і повсюди, за словами фахівця, діють організації Українського товариства сліпих і Українського товариства глухонімих (УТОС та УТОГ), які теж облаштували маршрут до своїх закладів. На вулиці Головній та проспекті Незалежності, які ведуть до Чернівецької філії цих об’єднань, шлях відділений окремою доріжкою із звуковими та світловими покажчиками. У спортивних комплексах відведені спеціальні глядацькі місця для людей на інвалідних візках, але зроблено це за кошти самих власників та користувачів, оскільки для цього зараз нема жодної фінансової програми. – До нас як до відомчої установи, яка безпосередньо працює із громадянами з проблемами зору, слуху, опорно-рухового апарату, – продовжує Надія Василівна, – є повний доступ, до усіх управлінь праці та соціального захисту населення також все зроблено для зручності інвалідів. Щоб дістатись до інших суміжних структур, є частковий доступ, але він є усюди. У нас є спеціальна доріжка для заїзду інвалідного візка, поручні для незрячих, на першому поверсі розташована спеціалізована вбиральня. Справді, департамент соціального захисту населення після детального огляду може бути прикладом для інших установ: широка нова доріжка-пандус, кнопка виклику, яку легко дістати, поряд – місця для паркування. Шкода, що це швидше виняток, ніж закономірність. Так, пристосування є, але інша річ – яка їхня якість. Аптеки хоча й обладнані пандусами, але кут їхнього нахилу такий, що на візку самостійно туди не виїдеш. Хоча неодноразово порушували питання про облаштування якісно нових під’їзних шляхів, бордюрів, помітних зрушень чернівчани чомусь так і не відчули. Оксана КУЦАК
|
