 Кажуть, що Міністерство освіти й науки вже давно варто перейменувати на Міністерство жінок. Адже ні для кого не є таємницею співвідношення сильної та слабкої статі в освіті. А в Міжнародний жіночий день – 8 Березня – це співвідношення набуває особливої актуальності. Про це добре знають у міському управлінні освіти, де колектив працівників на 85% складається з жінок.
Начальник управління освіти Чернівецької міської ради Валентина МАЛИШЕВСЬКА вже багато років працює в освітянській сфері й чудово знає, почому там ківш лиха. Вона охоче розповіла про становище сучасної жінки-педагога та морально-психологічний клімат у своєму колективі.
– У нас, можна сказати, найбільша жіноча організація міста, – каже Валентина Семенівна, – частка чоловіків становить лише близько однієї десятої від загальної кількості педагогів. А є освітянські установи, де взагалі нема мужчин. Працюю вже досить давно, і в усі часи робота з дітьми була покладена на плечі жінок. Причин цьому декілька. Назву, можливо, головну: чоловікам, аби утримувати сім’ю, потрібно більше заробляти. Крім того, ця робота вимагає величезного терпіння не тільки до дітей, а й до батьків, керівників та ін. Треба любити свою професію: любиш – досягаєш успіху; не любиш – ти випадкова людина.
ДОШКІЛЛЯ –
ТЕРИТОРІЯ ЖІНОК
За словами Валентини Семенівни, жінка здійснює титанічну працю – в школі, у дитячому садку чи будь-де. Взяти хоча б, до прикладу, дошкілля. Щоб працювати вихователем у дитсадку, треба бути не лише хорошим педагогом, а ще й гарним психологом, і музикантом, і медиком, і фізкультурником, і татом, і мамою. Часто-густо педагоги змушені проводити більше часу з чужими дітьми, ніж зі своїми. Адже кожна сім’я ставить перед собою серйозні завдання, щоб дитина отримала хорошу освіту. Сучасні ж діти дуже вимогливі до своїх вихователів: глобальна комп’ютеризація дається взнаки. До речі, якщо в школі ще де-не-де трапляється чоловік-учитель, то в дошкільній освіті абсолютно всю роботу виконує «слабка» стать.
– Працювати в дошкіллі найважче, – зазначає пані Валентина, – від вихователя вимагають дуже багато. Треба чимало знати і йти в ногу з часом. Крім того, перед ним ставлять дуже високий рівень відповідальності. Значна кількість батьків прагне віддати своїх дітей у дитячий садок. Доводиться працювати в переповнених групах, хоча влада робить немало для їхнього розширення. Так, за останні 2 роки відкрито 15 додаткових груп. Цього, звичайно, не вистачає, і дітей в групах все одно більше, ніж вдосталь.
СЕКРЕТИ УСПІХУ
Освіта – велика рушійна сила будь-якого суспільства, але тільки тоді, коли вона вищого гатунку, переконана Валентина Малишевська. А для цього педагогам-жінкам треба бути завжди на крок попереду і вміти відстоювати себе перед чоловіками. Адже праця на освітній ниві не з легких, особливо ж, коли ти на посаді керівника.
– Треба бути сильним, впертим і впевненим, – каже Валентина Семенівна, – і це також вміють наші жінки. Успішними в освіті можуть стати лише ті, хто, по-перше, любить чужих дітей так само, як і своїх; по-друге, хто готовий замінити чужій дитині рідну маму; і, по-третє, хто має серйозну педагогічну майстерність і вишкіл.
Дуже важливо, щоби кожна вчителька хотіла і вміла розпізнати в дитині талант і здібності, а потім розвивати їх і підтримувати. Це також один із важелів успіху, але він вимагає неабиякої самовіддачі. Крім того, педагог повинен мати мотивацію до роботи – як зовнішню (заробітна плата), так і внутрішню (бажання).
ПРО АКТУАЛЬНЕ: ЗНО
Цьогоріч кількість випускників, котрі зареєструвалися на зовнішнє незалежне оцінювання в Чернівецькій області, сягнула рекордно низької позначки. Кращою є ситуація в Чернівцях. За даними міського управління освіти, на Буковині реєстрацію пройшли близько половини, а в Чернівцях – у межах 75% усіх випускників.
Валентина Семенівна прокоментувала таку статистику:
– Будь-які реформації, що відбуваються в освіті, не проходять безболісно. Але як педагог і як мама я вважаю, що зовнішнє незалежне оцінювання – дуже позитивне явище. Дитина має можливість піти вчитися туди, куди вона хоче, адже людський фактор тут майже відсутній. Це справедливо і об’єктивно.
Важко сказати, чому цього року учасників ЗНО стало менше, ніж попередніми роками. Діти і їхні батьки, напевно, бачать, що на ринку праці користуються попитом робітничі професії, а з дипломом юриста чи економіста далеко не підеш. До того ж в нашому суспільстві чомусь панує упереджена думка, що всі повинні мати вищу освіту. Це смішно. Пам’ятаю, колись до вузів вступали лише декілька учнів з класу, тоді й вища освіта цінувалася набагато більше.
Я думаю, що молодь нині розумна, і вона йде туди, куди вважає за потрібне. На мій погляд, реєструватися на ЗНО повинні лише ті, хто має талант і високий рівень знань. А те, що відбувається тепер – нонсенс.
ЗНО – потрібна річ, бо відкриває дітям рівний доступ до набуття вищої освіти. Це гарний момент у реформації нашої галузі, і його також рухають, в основному, жінки.
У СУСПІЛЬСТВІ
ТРЕБА ПІДНЯТИ РОЛЬ ЖІНКИ-ВЧИТЕЛЯ
Майже цілком фемінізована освітянська сфера, мабуть, не користується нині таким авторитетом, як це було колись. Слово «вчитель» вже не асоціюється з якимось еталоном, беззаперечним зразком для наслідування, що вимагає шанобливого ставлення й поваги. Можливо, новий час висуває й нові еталони, але з цим категорично не хоче миритися Валентина Семенівна:
– Я б хотіла, щоб у суспільстві була піднята роль жінки-вчителя. Потрібно виховувати повагу до педагога, і тільки після цього ми зможемо отримати хороший результат. Мені хочеться дожити до того часу, коли жінка-вчитель буде возвеличена.
МИ –
ЗГУРТОВАНА КОМАНДА
У міському управлінні освіти, яке очолює п. Валентина, – 125 жінок і лише 13 чоловіків. Міжнародний жіночий день тут святкують скромно, зате оригінально. Традиційно колеги збираються в бібліотеці на першому поверсі, де чоловіки придумують різні форми привітання: організовують сценки, дарують жінкам квіти, читають вірші, смішинки та ін.
– Святкуємо досить цивілізовано, без ресторанів та хмелю, – каже Валентина Семенівна. – А чоловіки в нас мудрі й інтелігентні. Я дуже люблю свій колектив. Наше управління – це сім’я, яка проживає разом і радість, і біду.
Я не уявляю себе без нього. Ми – надзвичайно згуртована і дружня команда однодумців, і я щаслива з цього. В моєму підпорядкуванні нема жодного небажаного працівника. Мені може позаздрити будь-який керівник.
Принагідно хочу привітати всіх жінок-педагогів зі Святом весни. Щастя, радості, любові, тепла і високих зарплат.
Микола ГУЦУЛЯК
|
