- Ви вже готові до Пасхи? - запитала сьогодні сусідка. А я замислилась, що конкретно вона має на думці: чи накупили ми вже святкових делікатесів, чи зробили генеральне прибирання, чи оновили гардероб? Позаяк з усіх цих пунктів я більш-менш виконала тільки другий, то вже й зібралася хвалитися своїми перемогами над застарілим жиром на плиті та покладами пилу в буфеті. Але моя співрозмовниця чомусь різко змінила тему. Згодом я збагнула причину її дивної поведінки. Моє сум’яття вона потрактувала як наслідок своєї нетактовності: може, у нас нема грошей на делікатеси та новий одяг, а тут вона зі своїми розпитуваннями... Далеко не всі люди в нас такі ж делікатні, як моя сусідка, тому питання про готовність до свята звучить цими днями на кожному кроці. Багатьом воно ніби замінило "добрий день" і слугує "затравкою" до бесіди не гірше, ніж тема погоди. Втомлені, але в піднесеному настрої господині завзято обмінюються рецептами нових салатів, діляться таємницями випікання пасок, нарікають на дорожнечу речей і продуктів. Зазвичай така розмова якраз і відбувається десь у торговій точці. У супермаркеті дві пані поважних літ, розслаблено спершись на візки і по-дитячому на них похитуючись, обговорюють особливості підростання тіста на різних видах дріжджів. При цьому вони цілком перекрили доступ до полиць із борошном і майже загородили прохід. Мені це нагадало ситуацію на дорозі, коли на зустрічних смугах раптом здибаються двоє знайомих і зупиняються поговорити. В обох напрямках затори, роздратовані водії позаду сигналять, а ті собі стоїчно балакають. Однак не про манери ми сьогодні - про інше. Якось мені пощастило відвідати Польщу напередодні Різдва. Увімкнувши в готелі телевізор, я одразу ж натрапила на передсвяткову проповідь якогось єпископа. Не розраховуючи зрозуміти бодай половини з його слів, я вже збиралася перемкнути, але емоційний та навіть дещо гнівний тон цього виступу зупинив мене. Спершу я впізнавала тільки окремі слова - переважно співзвучні з українськими, а згодом почала вловлювати суть. А суть була простою і жорстокою: нема більше Різдва, є різдвяні розпродажі. У нас Різдву пощастило більше. По-перше, розпродажами нас ніхто особливо не балує. По-друге, основне споживче навантаження приймає на себе пострадянський сурогат Різдва - Новий рік. Зате Великдень... Звісно, ми йдемо у цей день до церкви - масово, як ніколи в році. І не так принципово, що тільки на освячення кошиків, а не на літургію. Важливо інше - наші очікування від свята. Що, крім п’янкого запаху домашньої ковбаси, бентежить людей, які прийшли освятити їжу? Чи згадують вони, кому допомогли за час посту? Чи тішаться примиренням і колишніми ворогами? Чи слухають слова священика, який каже, що свято - не на столі? Втім, знаєте, мені ще не доводилося чути, щоб хтось із наших священиків промовляв до парафіян так само емоційно й живо, як той поляк. Сучасну людину вже не проймеш монотонним "начитуванням" правильних фраз. Їй потрібні щирі почуття і справжня пристрасть. А тепер спробуємо уявити, що запитання про готовність до Пасхи стосується не покупок чи прибирання. Дуже важко тоді на нього відповісти. Бо кілька тисяч гривень, витрачені на великодній стіл і нові ганчір’я, не розмірні з тією десяткою, що була пожертвувана на благодійність. Сестра, з якою ви вже багато років не розмовляєте через якусь давню образу, не сидітиме за вашим багатим столом. Сусід, з яким колись посварилися за межу, не почує від вас "Христос воскрес". У передсвяткових клопотах - за пранням фіранок і килимів, варінням холодцю та випіканням завиванців - ви не мали часу зателефонувати самотній приятельці, котра багато років потерпає від депресії, провідати хворого родича в лікарні, приголубити своїх дітей... Звісно, все це можна зробити і після Великодня, і взагалі будь-коли. Але з чим же тоді, крім ковбаси, ми прийдемо до свята?
