У Чернівцях все крутиться, як циган довкола сонця. Причому чернівецька спіраль не спрацьовує і місто щоразу вагітніє одними й тими ж дітьми. Щоправда не лейтенанта Шмідта, а Теофіла Бауера. Я про своїх колег-журналістів, котрі прославилися на всю Україну декоративною війною з колишнім губернатором Теофілом Бауером. Той пресинг голови ОДА був замовною класикою і яскраво продемонстрував Чернівцям колективну продажність місцевої журналістики. Він же встановив її реальну ціну, значно здешевивши нашого журналіста проти київського. Як би там не було, чи то через кількарічні поливання брудом у місцевих ЗМІ, чи то завдяки президентським ротаціям, тодішній голова, відпрацювавши, до речі, ефективно, у своєму кріслі 5 років, подався на Київ. Нині він плідно працює на посаді його екселенції Поважного посла України у Румунії, а його тодішні головні опоненти Петро Кобевко і Василь Забродський курять бамбук коло своїх розбитих корит. Тим часом обиватель забув про ті перипетії, які в принципі цікавили винятково політиків, бо для загалу, особливо для тих, хто його знав, Бауер був хороший вольовий керівник і як міг, так піднімав область. Зробив би більше, якби не тодішні політичні опоненти і, перепрошую, журналісти. Хоча після їхніх укусів він навіть мастився «Феністилом». Після Теофіла в області правили різні люди: хороший фінансист Михайло Романів і два помаранчеві Михайло Ткач та Володимир Куліш. Період Романіва був перехідним, період Ткача – революційним, період Куліша – поверненням до здорового глузду. Романіва преса зализувала за минулі ще постпартійні здобутки, Ткача носили на руках і здіймали за кашне, Куліша терпіли, бо прийшов рятувати область після перших революціонерів. При всіх губернаторах після Бауера активісти мітингової війни проти нього намагалися урвати щось собі. Особливо за часи, точніше дні, правління Ткача. Історія пам’ятає палаючі очі Петра Кобевка, який організовував польовий трибунал у малій залі ОДА, діставши від Ткача віртуальне призначення радником, але невелике коло людей знає, що Кобевко всерйоз обговорював із соратниками по центральному майдану своє призначення… начальником СБУ в Чернівцях. Преса тоді мовчала, а лікарі психлікарні на Мусоргського починали писати заяви про звільнення. Богу дякувати, параноя не стала колективною, бо я би вже відсидів. Ткач пішов викладати в університет, втративши у революційній борні посаду ректора, а Петро почимчикував назад на вулицю Руську, 20, де за Румунії, до речі, мешкала знаменита чернівецька обер-курва, до якої офіцери ходили як тепер до Кобевка опозиціонери. Наступний – Куліш завдяки особистій толерантності та доступності зіграв із пресою блискучу партію у дурня і відсунув месій з блокнотами та авторучками далеко за леви. Тоді вже у Володимира Івановича з’явився у прикупі відомий телевізійний шпілер Богдан Онуфрик, який змінив романівського Володимира Томківа, котрий, щоправда, більше псував, ніж ваяв. Чернівецька преса довго спочивала, як каже Василь Бабух, на лярвах. Спілкою журналістів не дуже ситно і не дуже п’яно правив Юрій Тирон, а в область зі зміною суспільної формації прийшов новий губернатор Михайло Папієв. Колишній двічі міністр, до того ж наш земляк одразу ж продемонстрував високий професіоналізм, свою серйозну позицію у київських кабінетах, а ще виявився роботоголіком, за яким не встигають ні чиновники, ні борзописці. Стосунки з пресою він вибудував конструктивні, навіть люб’язні, а тому часто з’являвся у передовицях газет різної політичної орієнтації. Богдан Онуфрик змінив коридор на ошатний кабінет чиновника, а перший заступник Георгій Галиць, колишній журналіст і навіть співфуршетник більшості редакторів, ще й взявся налагоджувати стосунки зі ЗМІ. Школи відкривалися, підприємства запускалися, вівці жваво йшли на полонини, влада працювала і все в області було добре. Не вірите – підніміть підшивки всіх центральних буковинських газет часів Папієва. Журналісти писали проникливо і колоритно, трудящі й Михайло Папієв були задоволені. Ясно, що такий розвиток подій декого дуже не влаштовував. Провівши ряд антиурядових заходів, опозиціонери зрозуміли, що активність громади рівна нулю. Навіть усунення з посади зацілованого і вилизаного соратниками Миколи Федорука хоч якогось збурення не викликало. А на гастролі Арсенія Яценюка і Олега Тягнибока глядачів прийшло не більше, ніж на концерт місцевого хору. Це трагедія. Всі поточні вибори опозиція теж програла владі, авторитет їхніх місцевих лідерів ухляв до непристойності. Так, що у Києві почали цікавитися, а куди ж поділися гроші. Тут і згадали за пресу. Так знаходять телефон колишньої коханки у старому блокноті або сто гривень у костюмі, який одягав на Великдень. Та що робити, коли інших способів дискредитувати владу і Папієва не залишилося. Висмоктаний з авторучки скандал між пресою та Георгієм Галицем, а також історію з каналом ТВА, який був дітищем Забродського і при ньому став популярним, опозиція намагається використати на повну, рекрутувавши місцеву пресу на черговий хрестовий похід до будинку з левами. Те, що Галиць повівся достойно і принципово, як і належить чиновнику, а довкола ТВА триває судова майнова суперечка, уже нікого не цікавить. На кону замовна кампанія проти Михайла Папієва. Замовленим журналістам байдуже, що у конфлікті між Галицем і журналісткою з «Часу» губернатор взагалі не учасник, як не береться до уваги і позиція Папієва щодо особистого невтручання у економічний конфлікт на ТВА. Там тривають суди, покликані розібратися із ситуацією, а будь-які дії ззовні, у тому числі мітинги, упереджені статті тощо є тиском на суддів. Та, схоже, пан Пишний, який намагається усунути Забродського з ТВА, не особливо переймається правовими наслідками судових процесів, опозицію цікавить одне – попіаритися на тлі того, що у Чернівцях влада буцімто закриває опозиційний канал. Отут і настає час таких, як Кобевко, який легко брав гроші від есдеків, котрі дали йому прізвисько Пєдя, щоб паплюжити Бауера, а тепер знайшов нову годівницю. Колись один шанований чернівчанин, єврей за національністю, побачивши Кобевка у помаранчевому шалику на вируючій Центральній площі, сказав мені: Будь с ним осторожен, закончит с площадями – пойдёт по квартирам. Не дійшло. Вірніше, не дійшов. Поїхав з посади на розбитій «Шкоді» губернатор Ткач, і лишився Петро Кобевко дочікувати нинішньої ситуації. У журналістських кампаніях завжди є кілька лідерів. Ці отримують гроші, отож волають по прейскуранту, використовуючи інших колег, як масовку. Нещодавній мітинг, буцімто журналістів ТВА під ОДА, яскраво продемонстрував ці тенденції. У двері ОДА рвалися не відомі народу медійники, а ті, хто, схоже, отримав гроші за ескалацію ситуації. Те, що Кобевка серед перших не було, означає, що серйозних вливань не поступило. Жовч у підірваній бібліотеками печінці тепер на вагу золота. Тож проба пера під ОДА була дилетантською. Звідси й зверхня реакція влади, котра вже призвичаїлася вести рівноправний діалог з журналістами. Помудрішав із часом і Кобевко, бо замість ходити з транспарантами взявся всіляко принижувати здобутки, репутацію і авторитет влади на своєму кімнатному сайті. Проте його аргументи настільки притягнуті за вуха, а висновки настільки нечесні, що дочитати його писанину можуть лише профільні медики. І взагалі нинішній призов журналістів у ворожу до влади армію якийсь млявий. Важко на біле казати чорне, а на холодне – гаряче. Та й цех журналістський постарів, молодих талантів мало, а старші уже розмінюватися на мідяки не хочуть. Тож можна з упевненістю сказати, що з усього цього разу вийде пшик. Чи не тому опозиціонери Папієва намагаються використати й інші формати, як, наприклад, незалежні профспілки. Цей почерк знайомий. Не так давно незалежні профспілки створили при центральних штабах «Фронту змін» та «Батьківщини» і очолили їх прес-секретарі цих політичних сил. Опозиціонери вдаються до подібного через безсилля, але в Європі, про яку вони так багато говорять, політизація профспілок є річчю неприпустимою. За міжнародними угодами, до який пристала в тому числі й Україна, це аморально. Профспілки мають відстоювати інтереси трудящих незалежно від їхньої орієнтації насамперед перед роботодавцем, якщо необхідно – перед державою. Тож наскільки гротескно виглядає створена опозицією профспілка малих підприємців. Підприємці покликані створювати робочі місця, а профспілка – захищати інтереси їхніх працівників перед ними. За аналогією можна було би створити профспілку керівників великих підприємств, потім профспілку олігархів і т.д. Захист прав трудящих тоді точно стане справою рук самих трудящих. До речі, пану Пишному, який, схоже, виплачує зарплату вірній йому частині ТВА у конвертах, залишаючи людей без пенсій, треба боятися профспілки, а не використовувати її у хвіст і в гриву для забезпечення своїх майнових інтересів. Як заявив Василь Забродський, у ТВА скоро закінчується ліцензія, і якщо до цього часу не буде рішень судів щодо розподілу майна компанії, вона почине у Бозі. Шкода, що не стане телеканалу, який так люблять багато чернівчан, а найбільше Геннадій Аронович Літвінов. Проте, схоже, опозиційних співвласників ця перспектива не дуже хвилює. Головне, поки канал остаточно загнеться, максимально витиснути із ситуації. А це означає зіштовхнути журналістів з владою. Проте, як співав Висоцький, настоящих буйных мало, вот и нету вожаков. Тож дуже може бути, що повториться ситуація десятирічної давності, коли собака гавкала, а караван ішов. Та й чи варто відволікатися Папієву від роботи на такі дрібниці. Чи слід йому перейматися, як це казав шедевральний Микола Смолінський, усім цим кібєніматографом? Сергій СУЛИМА
У Чернівцях все крутиться, як циган довкола сонця. Причому чернівецька спіраль не спрацьовує і місто щоразу вагітніє одними й тими ж дітьми. Щоправда не лейтенанта Шмідта, а Теофіла Бауера. Я про своїх колег-журналістів, котрі прославилися на всю Україну декоративною війною з колишнім губернатором Теофілом Бауером.