 За що варто любити Василя Кожелянка навіть тим його землякам, які книг не читають? Мабуть, за те, що серед усіх можливих шляхів у житті він обрав найменш популярний у теперішньому середовищі. Він вирішив плекати і вирощувати свій талант, а міг плекати і вирощувати кар’єру. У журналістиці чи політиці. Мабуть, вистачило б і розуму, і хитрості, й наснаги. Однак він все ж таки вирощував талант насамперед, а не кар’єру. Такий ось дивний вибір, якщо вимірювати обивательською міркою.
Творча доля письменника тривіальна для Буковини у тому сенсі, що у літературних колах його особливо не святкували (в офіційному сенсі). Щастя, що він був ще і людиною журналістського світу, де до нього ставилися з більшим розумінням. І, звісно, приналежність до журналістики додавала йому популярності й уваги читачів. Що, очевидно, цінніше, аніж якісь помпезні вшанування, хоча і це не завадило б. Проте потрохи цей дивний незрозумілий лід тане. Минулого тижня у бібліотеці ім. А.Добрянського презентували книгу «Спогад про майбутнє», темою якої є дослідження творчості Василя Кожелянка. Автор книги Антоніна Аністратенко – філолог, аспірант ЧНУ і, до речі, в минулому працівниця бібліотеки ім. А.Добрянського. Книга видана з допомогою Миколи Салагора і Петра Кобевка. А.Аністратенко – молодий автор. Це, звісно, додає і плюсів, і мінусів. Плюс – це щире захоплення творчістю та особистістю В. Кожелянка і прагнення побачити Кожелянка не у буковинському чи українському контексті, а в контексті європейському, а мінус – зайва всеосяжність, своєрідна «строкатість», «розкиданість», яка розпорошує увагу читача і, власне, зусилля автора.
На презентації були присутні відомі культурні діячі Буковини: Тамара Севернюк, Ігор Буркут, Мирослав Лазарук та інші. Варто зазначити, що наші бібліотеки, зокрема бібліотека А. Добрянського, стають справді культурними колисками, де не тільки зберігають книги, але й виколисують їх.
Сергій ВОРОНЦОВ
|
