У наших лісах з’явилися «новосели» – «подружжя» зубрів Лютий і Марта. Ще мають приїхати Квітень і Майя, Червень і Джулія. – Вони прийдуть. Вони завжди приходять сюди о цій порі, – запевняє заступник директора з наукової роботи Національного природного парку «Вижницький» Віталій Стратій. – Ви їх обов’язково побачите. Тут у них стежка до годівниць. Але спочатку ми їх почули, навіть відчули – щось велике рухалося лісом. За хвилину серед засніжених дерев усе виразніше почали вимальовуватись дві величезні постаті. Вони поволі, царською ходою під виразний хрускіт хмизу наближалися до потічка. Раптом звірі завмерли. Здавалося, вони дивилися нам прямо в очі. «Можуть так простояти хоч дві години. Поводяться завжди спокійно, не підходять до людей близько, але і не тікають», – пояснив Віталій Іванович, що добре знається на звичках зубрів. То був дивний погляд – крізь віки і криваву трагедію винищення цих благородних велетнів, вину за яку зараз ми, люди, намагаємось перед ними спокутувати. (У горах, тим більше серед тиші прадавнього лісу сивих Карпат, думки високого філософського настрою приходять самі по собі).
«Зубровиця» - земля предків Кажуть, ми з’явилися з ними одночасно на шкалі історії – Homo sapiens і Bison bonasus. Зубр - єдиний з усієї групи диких биків, що заселяли Європу, дожив з епохи пліоцену до наших днів. Але наше давнє співіснування могло враз обірватися. Ці тварини, колись володарі євразійських просторів, зазнали нещадного винищення, перетворившись на об’єкти полювань і жаданих мисливських трофеїв. На початку ХХ століття в диких лісах Європи їх уже майже не залишилося. До речі, на Буковині вільний зубр зберігся чи не найдовше… Повертати зубра на Буковину почали у 1970 році в рамках загальної масштабної програми, що діяла на весь Радянський Союз. Тоді в угіддя Чемернарського лісництва Берегометського лісгоспу, що на Вижниччині, завезли 19 зубрів – 9 самців і 10 самок. Що дивовижно, через кілька років основне стадо самовільно, керуючись таємничими інстинктами, перейшло на територію Сторожинецького району і прижилося у місцині, де урочища зберегли свої прадавні назви «Зубринець» і «Зубровиця». Протікає тут і річка Зубрівка. До речі, так само називається лікувальна трава, яку полюбляють зубри, від того ніби вони і мають смачне ароматне м'ясо (що, врешті, їх і згубило). Зубрівкою називають і міцний, мало не лікувальний напій, простіше кажучи – горілку, настояну на цій траві… Одне слово, зубри повернулися на землю своїх предків і почали тут швидко розмножуватись. Аби влити в стадо свіжу кров, сюди завезли самця і трьох самок з Росії, Приоксько-Терасного заповідника. Вони добре прижилися. А в 1993 році на території державного підприємства «Сторожинецьке лісове господарство» вперше в Україні був створений зоологічний заказник «Зубровиця» як місце оселення зубра, а також як осередок досліджень особливостей та проблем його реакліматизації. Перегодом, рішенням Чернівецької облради, територію заказника збільшили удвічі, за рахунок приєднання земель лісового фонду Вижницького та Путильського районів, і нині вона становить 27 тис. га. Це найбільший зоологічний заказник такого профілю в Європі. На середину 90-х кількість зубрів на Буковині зросла майже до 200 особин.
Емігранти з неволі Що трапилось потім, куди поділися зубри – ніхто достеменно сказати не може. Причини зменшення буковинської субпопуляції мало не на порядок так досі не з’ясовані. Зіграла згубну роль природна елімінація – вимирання через епідемії, змішування «рідної» крові, що призвело до деградації стада. Не обійшлося без браконьєрства. До всього, за даними єгерської служби, частина буковинських зубрів, що жили в умовах дикої природи, мігрувала на території сусідньої Румунії. Масштабні міграції, значно віддалені від постійних місць проживання, як кажуть спеціалісти, загалом властиві зубрам. Але подальша доля тих тварин так і залишилася невідомою... В деяких регіонах країни зубрів взагалі не залишилося. Врешті, завдяки екологічній громадськості й небайдужим людям, котрі почали бити на сполох, держава повернулася до проблеми цих тварин, занесених до Червоної книги України, Червоної книги МСОП та Європейського Червоного списку. Рік Бика за китайським календарем – 2009-й – офіційно оголосили роком зубра. Досить вчасно – зубр знову опинився на межі зникнення. Якщо у 1992 році цих тварин у всій країні було 685, то на 2007 рік – трохи більше 200. Без спеціальних умов відтворення і охорони вони б просто не вижили.
ЦИФРИ І ФАКТИ Історичний ареал зубрів – від Піренеїв до Західного Сибіру, включаючи Англію і Скандинавію. Хоча зоологи запевняють, що зубр з сивої давнини заселяв майже всю територію України, з Кримом включно, у давньоруських літописах згадується винятково інший дикий бик – тур. Фахівці знайшли пояснення: мовляв, цих тварин у давні часи просто не розрізняли. Силу силенну зубрів винищували перед великими війнами – як м'ясо для вояк. Особливо великий був забій для литовсько-польського війська, що збиралося на Грюнвальдську битву в 1410 році. Останній дикий зубр Європи був убитий у Біловезькій Пущі у 1921 році. На той час в кількох європейських зоопарках збереглося всього близько 50 тварин. Зрозумівши небезпеку, кожну занесли до племінної книги і присвоїли номер. Тож майже все сучасне поголів’я зубрів походить від тварин, яких розводили в неволі. Вважають, що зубрів є два види: біловезький та гірський. Причому біловезьку популяцію вдалося зберегти лише завдяки тому, що у її потомство пощастило привнести свіжу кров останнього зубра з Кавказу на ім’я «Кавказ». Живуть невеликими стадами (від 3 до 20 особин), де лише малі телята і самки. Молоді самці віддаляються від материнського стада і утворюють такий собі холостяцький колектив, поки не зміцніють жити на самоті. В Чернівецькій області, зокрема, ухвалили і прийняли до виконання програму «Зубри Буковини», розроблену за участі Інституту зоології ім. І.І.Шмальгаузена НАН України. Її мета – не лише доскональне вивчення, паспортизація унікальної, єдиної в Європі, гірської субпопуляції тварин, але й розробка практичних заходів щодо їхнього збереження і примноження. Для цього науковці радили завезти на Буковину зубрів кількох різних генетичних ліній – з Вінницької області, заповідника "Асканія Нова” та з Польщі. Поки спеціалісти обласного управління екології підшуковували зубрів і домовлялися про їхній переїзд, співробітники парку «Вижницький» разом з колегами з обласного управління лісового і мисливського господарства облаштували спеціальний вольєр для них. Огорожею висотою понад два метри обнесли 1,6 гектара території в урочищі «Сухий» Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення парку. Разом з науковцями Національного лісотехнічного університету України, що у Львові, враховуючи досвід зарубіжних країн, розробили біотехнічні заходи для акліматизації зубра, відпрацювали методи розведення і утримання звірів у неволі та в природних умовах. Тепер НПП «Вижницький» має цілу багатопрофільну програму зі збереження і розширення генетичного фонду цих червонокнижних тварин.
ПРЯМА МОВА Борис БАГЛЕЙ, начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Чернівецькій області: – Ми обіцяли завести до Національного парку зубрів – і ми дотримали слова. Ця подія має велике значення для збереження біорізноманіття та охорони тваринного світу Буковини, зокрема – збереження популяції зубра європейського. Маємо домовленість, що найближчим часом отримаємо ще трьох зубрів з Молдови. Ведемо з цього питання переговори з Польщею. В наших подальших планах створити білатеральний заповідник, що охоплюватиме територію України і Румунії. Програма з відновлення популяції зубрів і розведення їх у природних умовах – довготривала. В її реалізації нас цілковито підтримує Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, обласне управління лісового та мисливського господарства. Лісівники області закінчують спорудження ще одного вольєра площею 10 га у Банилівському лісництві Сторожинецького держлісгоспу. Окрім того, буде поліпшено фінансування на утримання єгерської служби, розширено мережу спеціальних біотехнічних споруд для зубрів. А ще – збираємось побудувати оглядові майданчики, щоб туристи, загалом усі охочі могли спокійно спостерігати і милуватися цими красивими величними тваринами не через грати зоопарків, а безпосередньо в умовах дикої природи.
З вольєра – у дикий ліс І ось цього року до національного парку завезли двох зубрів – самця і самку. Прибули вони з Хмільницького лісгоспу, що у Вінницькій області, де знаходиться найбільша популяція зубра в нашій державі. Його назвали Лютим – не за норовом, винятково за місяцем року, в який зубр ощасливив парк своєю появою. Її, відповідно, – Марта. – Наші зоологи розробили для них найоптимальніший раціон харчування, спираючись на базові рекомендації науковців Миколаївського зоопарку, – розповідає Віталій Стратій. – Ми готувалися до цієї зустрічі, запасли для зубрів багато сіна, комбікормів, вівса. Злагодили солонці, спеціальні дерев’яні годівниці, куди насипатимемо сіль. Одне слово, забезпечуємо їм належний догляд і охорону. Сподіваємось незабаром наше «подружжя» потішить усіх малим зубреням. Якщо все складеться добре, то, за вже започаткованою традицією, буде Грудень чи Січень. Адже зубриха виношує своє дитинча (рідко буває двоє) 9 місяців і до року, між іншим, вигодовує його молоком. Тож молодняк підростатиме у парку, а потім зміцнілих тварин відпустять у дикий ліс або передаватимуть в інші розплідники і зоопарки. За даними останньої таксації, на Буковині чисельність популяції цього цінного і рідкісного виду дикої фауни становить 34 особини. До слова, якщо Національний парк «Вижницький» можна вважати осередком з вивчення зубра і примноження його популяції, то не так давно створений парк «Черемоський» у високогірному Путильському районі візьме на себе місію турбуватися про оленя благородного і бурого ведмедя.
