Головна » 2013 » Червень » 27 » Георгій Галиць про ліси, книгарні, буковинців і політику, яка погано пахне
07:54
Георгій Галиць про ліси, книгарні, буковинців і політику, яка погано пахне
Розмова із першим заступником голови ОДА Георгієм Галицем, на теми, які наша громадськість вважає кричущими. – Найбільші успіхи, на ваш погляд, цієї команди ОДА? Або помилки, але їх, зазвичай, не дуже люблять визнавати… – Помилки можна визнавати. Проблема в іншому. У нас зараз все політизоване через край. І якась полярна система склалася. Є влада, яка розповідає, що вона найкраща, а опозиція – найгірша, і, навпаки, опозиція, яка запевняє, що вона найкраща. Хоча і ті, і ті – це складова одного й того ж механізму… Бо влада має кредит довіри і легітимність. Опозиція також має кредит довіри і певну легітимність, просто вони трохи недобрали на виборах. Але за них також голосували, і вони також мають нести відповідальність за те, що відбувається в країні. Якщо зараз говорити про конкретні прорахунки, то, зрозуміло, що це коментуватимуть завтра ті люди, які отримали депутатські мандати і не знають, як їх застосувати. І вони сказане інтерпретуватимуть в своїх інтересах. Є деякі речі, які можна одночасно розглядати і як негатив, і як позитив. Візьмемо, наприклад, кадрову політику. Вважаю, що наша кадрова політика – успішна сторона роботи губернатора. Ті люди, які приїхали з ним з Києва, працюють вже десять років, я в тому числі, інші заступники губернатора. Багато хто працював у системі двох урядів. Усе ж таки це дуже важливо для Чернівецької області, коли управлінці мають досвід роботи на столичному рівні. Реальність така, що наша область була і поки що залишається найбіднішою в Україні. Ми найбільше залежимо від дотацій з Державного бюджету. І незалежно від того, чи успішний наш бюджетний рік, чи урожайний він, коштів все одно не вистачає. Дуже важливим є те, що керівництво області знає алгоритм роботи з Центром, знає, як залучати кошти. За великим рахунком сьогодні головне завдання виконавчої влади – чим наповнити місцевий бюджет. Структура того, що ми збираємо, така, що фактично на три чверті це прибутковий податок з громадян – нарахування на зарплату бюджетників. – Бюджет наповнюється з бюджету? – У нас головне джерело наповнення бюджету – це нарахування на зарплату бюджетників. Найбільший платник податків – це обласна лікарня. Там найбільше працівників, де виплачують зарплату по-білому, і відповідно йдуть відрахування у бюджет. Тому кадрова політика – це плюс, але є і мінус. Бо є ґрунт для нарікань, для закидів: ось вони, а ми…Кажу всім, хто нас критикує – поміняймося місцями. Прийди і покажи власною працею, як треба робити. Але мої пропозиції залишаються без відповіді. Одна з таких дражливих тем, де нас не захотіли зрозуміти, – це реорганізація книгарень. Абсолютно серйозно просив, щоб очолив нове підприємство хтось з найбільших критиків, хто має якесь відношення до гуманітарної сфери. Але це ж нікого не цікавить. На жаль, у нас такі традиції склалися, що опозиція працює на «відбій». І це, до речі, дуже погано. Рано чи пізно це закінчиться, тоді, коли у результаті цього розхитування нічого не залишиться.
Відсутність діалогу демонстрували, коли кілька разів спробували зібрати цю публіку, але це перетворилося на базарний лемент. У мене просто відпало бажання проводити такий діалог. – Питання книгарень постійно обговорює громадськість, причому здебільшого з негативними інтонаціями. Пропозиція щодо директорства Довганича додала, здається, такого негативу. Як ви ставитеся до цієї кандидатури? – Спокійно, як і до будь-яких інших кандидатур. Мені хочеться, щоб цим питанням зайнялися люди, які готові робити що-небудь, щоб дати якість. Той галас, який здійнявся, то саме галас. За ним нема нічого серйозного. Я не реагував тому, що розумів — це абсолютно штучне. Це шумовиння, яке піднялося, і так і спаде. Рішення, які ми прийняли, спрямовані абсолютно на плюси книжкової торгівлі. І рано чи пізно це стане зрозумілим за результатами. Тому просто чекаю, поки будуть ці результати. Бо весь той галас, що піднімала опозиція, завершувався саме нічим. – Нарікали на відсутність прозорості, діалогу з боку влади… – Відсутність діалогу демонстрували, коли кілька разів спробували зібрати цю публіку, але це перетворилося на базарний лемент. У мене просто відпало бажання проводити такий діалог. – Кого збирали? – Я маю на увазі тодішніх керівників. У такому форматі говорити не буду. Якщо є бажання говорити по суті справи, то можна сідати і говорити, а якщо це політичні звинувачення на камери, щоб виставити в Інтернеті, – то цей формат нецікавий. Це непродуктивно. – Що має змінити новостворена «Буковинська книга», в чому сенс плану? Щодо кандидатури керівника, Довганич є кандидатом на посаду директора саме «Буковинської книги», а не «Букініста»? – Я не готовий на це питання відповісти, не цікавився ситуацією стосовно того, хто керуватиме. Це має бути той, хто висловить своє бажання, і має концепцію, як це зробити. Як депутат і керівник більшості в обласній раді буду підтримувати таку людину. Я зацікавлений, щоб швидше відбувся цей процес. А чому потрібне об’єднання? Тому що це така ж сама ситуація, як з Чернівецькою областю. Сам по собі кожен магазин не має перспективи. У жодного з них нема достатніх обігових коштів і можливості не те, щоб для розвитку, а навіть утримання на тому ж рівні. Це перше. Друге – великий тіньовий сегмент, який є в цій галузі. Ну не було б такого галасу, якщо б не було за що воювати. Чому мадам Лібанова захищала так ревно, ну здавалося б, абсолютно нецікавий з економічної точки зору магазин? Тому що знаю з різних джерел, з інсайдерських, в тому числі, там є дуже серйозний тіньовий обіг, який обраховують серйозними сумами. Порядок цифр не буду називати, але під вивіскою «Букініста» там процвітав і чорний ринок торгівлі антикваріатом . – Чому ж Лібанова стала ризикувати і йти на змагання із владою? Доречною була б зовсім інша тактика. Якщо є що втрачати, чи не краще домовитися? – Це якщо говорити про логіку людини розумної – «хомо сапіенс». Але логіка багатьох фігурантів наших публічних скандалів не піддається такій мірці.
Ліси справді нещадно вирубують. Але пов’язувати це з роботою нашої команди не можу. – У вівторок була прес-конференція Івана Мунтяна, де він говорив про катастрофічну ситуацію з буковинськими лісами, які нещадно вирубують. І це він пов’язував безпосередньо з роботою облдержадміністрації. Що відповісте йому? – Ліси справді нещадно вирубують. Але пов’язувати це з роботою нашої команди не можу. Навпаки, сьогодні ми говоримо про те, що зараз керівництво адміністрації дуже предметно зайнялося захистом лісу, наведенням порядку. А Івану Мунтяну хочу нагадати такий приклад: коли недавно були дуже серйозні проблеми з дорогами, ми створили депутатську комісію, щоб спробувати вийти із ситуації. Запросив туди Івана Мунтяна, як недавнього керівника Служби автомобільних доріг, жодного разу він не прийшов. Якщо зараз лісами буде займатися такий орган, запрошую Івана Мунтяна, щоб брав участь і щось зробив. Є велика проблема із лісами. У наших лісів три власники, і жоден з них не має відношення до ОДА. Частина лісів належить Державному лісовому агентству України, яке безпосередньо призначає керівників лісництв, частина належить Міністерству аграрної політики, а частина – Міністерству оборони. Зараз, до речі, з ініціативи нашого губернатора Михайла Папієва вийшов указ Президента №307 від 24 травня, де йдеться про те, щоб поставити під контроль державних адміністрацій так звані територіальні підрозділи центральної виконавчої влади. Щоб не було відомчих власників. Це питання постає при кожній владі. На якийсь час регіональні еліти відвойовують собі право контролю, а потім все повертається знов до центру. Таке перетягування ковдри. В лісах серйозні проблеми, але я б і не списував тільки на недосконалу систему управління, недосконалі закони, хоча це є. Найбільша проблема у менталітеті. Якщо провести аналогію, це так, як тут відбувалося після війни. Свої ж здавали, свої ж розкуркулювали, свої ж забирали майно. Я у вихідні іноді відпочиваю у Георгія Березовського за Красноїльськом, на тій його горі. Одні йдуть до церкви у неділю, а зліва й справа дзижчать бензопили… Це ж не приїжджають з Донецька, чи монголи якісь. Це свої люди, місцеві браконьєри, вони знаходять якісь зв’язки з екологами, правоохоронцями. – Ви мали б проявити громадську активність… – Я проявляю. Зараз у нас буде чергова кампанія, щоб навести порядок з тим, що робиться у лісах. І ми будемо апелювати до громадськості, тому що зрозуміло, що без їхньої підтримки ми цього не зробимо. До громадських організації, політичних партій, до ЗМІ. – Посадовці взагалі-то мали б реагувати на подібні ситуації, проводити роз’яснення позиції тощо. – Знаєте, собака гавкає – караван іде. Не вважаю за потрібне. Нема на це часу.
Сучасна політика нічого не дає людині ані для розвитку, ані для душі й серця – Про вас у 2010 році можна було сказати, що ви київська людина. Ви пропрацювали у столиці тривалий час. Як ставитеся до Буковини, якими буковинці бачаться із Києва? – У мене було кілька чернівецьких, київських періодів. Закінчив середню школу в Турятці, а потім поїхав вчитися в Київський університет і трохи попрацював у столиці. Потім приїхав до Чернівців. П’ятнадцять років жив і працював тут, потім десять років жив і працював у Києві. І зараз четвертий рік живу і працюю тут. Досить складне ставлення до Буковини у київського істеблішменту. Пов’язане з тим, що ділові, політичні стосунки буковинців, скажімо так, не завжди виявляли наших буковинських партнерів порядними. І це створило достатньо негативний імідж області. Мені довелося прикласти зусиль, щоб люди, з якими працював у Києві, сприймали мене не як буковинця, у негативному розумінні цього слова, а як просто мене. – На що нарікали буковинцям? – На непорядність в стосунках. І це вже вкладається в якісь конкретні речі. В бізнесі кидають, в політиці дурять. Працюють якісь подвійні і потрійні варіанти… – Потеплішали у стосунках із земляками, чи, навпаки, впевнилися в київських оцінках? – В принципі нічого не змінилося. – У Фейсбуці цікавляться: що ви читаєте? – Читаю одразу кілька книжок. У мене в спальні на тумбочці – до десятка книжок одночасно. Зараз – Умберто Еко «Маятник Фуко». Книга Далай-лами Чотирнадцятого «Шлях істинного лідера». Він коментує західну філософію успіху з точки зору буддистського світогляду. Дуже цікаві речі. І якщо все ж говорити про цілі в житті, то Далай-лама говорить, що універсальна ціль для будь-кого в наш час – бути щасливим, а поняття щастя ти вже закладаєш, як ти його бачиш. Бачиш ти щастя в кар’єрному зростанні, чи в благополучній родині, чи в дітях і так далі. Читаю американців: книга Кріса Кроулі та Генрі Лоджа "Younger next year” пов’язана з фізичним та психічно-емоційним вдосконаленням. Люблю читати книги, засновані на східній філософії і на західній християнсько-орієнтованій філософії. І робити це одночасно. Зараз читаю, наприклад, «48 законов власти» та «Искусство обольщения» Роберта Гріна і разом з тим – «36 китайських стратегем». Цікаве обґрунтування тих чи інших поглядів на світ, який ми начебто знаємо, який нам начебто зрозумілий. Але кожен погляд надає якийсь свій зріз, і відкриваються якісь нові особливості. Прочитав цикл книжок американця Роберта Кійосакі, які навчають економічній, фінансовій та й просто житейській грамотності. – Ви читаєте для практичних цілей? – Це має і практичне значення, але це і хороший відпочинок. – У чиновників досить часто специфічне ставлення до політики. Іноді виникає відчуття, що звичайні громадяни більше цікавляться нею, аніж посадовці. Що б порадили людям, які захоплюються політикою? – Знайти якісь інші зацікавлення. Сучасна політика нічого не дає людині ані для розвитку, ані для душі й серця. З жахом зрідка дивлюся на ці ток-шоу, які йдуть у нас по телебаченню. Крім жалю за витрачений час, нічого не відчуваю. Життя перетворили на це шоу, хто і з якою метою – не буду про це говорити. Але, скажімо, люди, які витрачають час на вирощування нових сортів квітів чи на пізнання законів ландшафтів, інтер’єрів тощо, вони набагато більше здобувають, аніж обговорення цієї жуйки: хто що сказав, хто де щось проголосив. Там насправді нічого не змінюється. Воно все однаково гидке, брудне і погано пахне. Це одна й та сама колода карт чи краще – банка тарганів. – Ви відокремлюєте людину влади та людину політики? – Я намагаюся не втягуватися в це. У мене конкретні функції скромного провінційного чиновника: зростання виробництва, надзвичайні ситуації, юридичні питання, статистика тощо. Пройшли дощі, нема жертв, нема руйнувань, слава Богу. Торік у нас були проблеми з промисловим виробництвом, цього року йдемо нормально, слава Богу. Вирішую конкретні локальні завдання. – Наскільки часто відчуваєте, що закиди з боку громадськості, опозиції є справедливими? – Слухаю ці закиди, і вони настільки поверхневі й несерйозні, що сам я можу критично оцінити роботу влади набагато гостріше, аніж це роблять вони. Але від того, що я буду кричати, що щось не так, чи додасть нам це коштів до бюджету? Не додасть. А потім має ж бути логіка: якщо тебе щось не влаштовує, пиши заяву. І втілюй, що хотів. – Повернімося до діалогу влади і громади. Є багато негативу і агресії по відношенню до влади, чому це відбувається, на вашу думку? – Тут завжди так було. Це настрої буковинської громади. Гадаю, якби Господь Бог безпосередньо керував цим регіоном, все одно були б претензії. Завжди так було. Наша громада за століття окупації звикла до такого стилю, вона засвідчує свою повагу правлячому режимові, а робить, що їй заманеться. І навіть зараз, коли ми маємо свою державу, свою адміністрацію, вони продовжують в тому ж дусі. Це незалежно від прізвищ, кольорів, політичної орієнтації. Це вже так історично склалося. Є тут, певно, наші недопрацювання. Можливо, наш піар-підрозділ працює недостатньо ефективно. Але, думаю, сьогодні таке ставлення скрізь: і в Галичині, і на Донбасі, і в Польщі, в Греції, і в Туреччині. Наш губернатор наводить приклад: якщо б сьогодні виникла ситуація 41-го року, чи змогли б евакуювати промисловість в центр країни, чи змогли б зорганізувати за місяць так логістику і так далі? Не змогли б. Тому що дух підірваний. Люди не хочуть працювати, вони хочуть все і задарма. Але оскільки не отримують цього, то виникає незадоволення, є претензії до влади. І для цього, безперечно, є підстави. Я часто також незадоволений. Але є варіант просто критикувати, а є ще один – спробувати щось зробити. Сергій ВОРОНЦОВ Альона ЧОРНА
Розмова із першим заступником голови ОДА Георгієм Галицем, на теми, які наша громадськість вважає кричущими.