Великдень – це духовне свято, а не кулінарні змагання Вже за кілька днів церковні дзвони сповіщатимуть про світле Христове Воскресіння. Багато християн називають це свято також Пасхою, адже назва його походить від старозаповітного свята песах, яке відзначали юдеї в пам’ять про звільнення від єгипетського полону. Великдень вважається найважливішим християнським святом, що символізує радість, перемогу Ісуса Христа над смертю і дарування нам життя вічного і благодаті. Світле Воскресіння Христове святкують завжди у неділю. Відбувається це не раніше 4 квітня і не пізніше 8 травня. Цікаво, що рубежі святкування Великодня були встановлені Нікейським собором ще у 325 році. До цього в різних помісних церквах святкували Великдень у різні дні. Щороку до цього світлого й величного свята кожна віруюча родина намагається підготуватися якнайкраще: прибрати до ладу оселі й думки, купити дітям обновки і наготувати різноманітної їжі… І, звісно, не забути сходити до храму. А щоб все встигнути і не пропустити найголовнішого, потрібно правильно спланувати кожен день, що передує Великодню.
Піст – це стан душі До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого посту. Адже саме стільки провів у пустелі Ісус Христос. Вважають, що у ці дні душа віруючого повинна «прислуховуватися» до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. – Преподобний Досифій каже, що Великий піст – це наша десятина Богу. Це час духовної підготовки. Християнин повинен приділити багато уваги своєму духовному росту. Але це не означає, що піст – це тільки утримання від певних продуктів. Це насамперед добрі справи, думки, осмислення власних вчинків і прагнення стати кращим, – розповідає клірик Свято-Духівського кафедрального собору, ієромонах Нікіта Сторожук. – Адже сенс посту полягає в тому, щоб тіло служило людині, а не людина тілу. Щоб духовне стало сильнішим, ніж тілесне. Так і повинно відбуватися в ці дні. Буденні справи не мають заважати духовній підготовці до світлої Пасхи. Адже прибиранням можна зайнятися і після свят, а Великдень – раз на рік.
Чистий четвер Важливе значення має Страсний четвер – день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу. Передусім це той день, коли встановлено головне Таїнство Церкви – Таїнство явлення самої Церкви. Тому в цей день обов’язковими є участь у святій євхаристії. Чистий четвер ще називають чистим тому, що є традиція до цього дня завершити усі приготування до Великодня і останні дні Страсного тижня присвятити молитві. Цього дня також пригадують, як Христос омив ноги учням перед Таємною Вечерею. Ввечері у церкві при запалених свічках 12 разів читають місця з Євангелії, де йдеться про страждання Ісуса Христа. Після відправи ж люди всю дорогу несуть запалені свічки додому, які потім бережуть дім від грому й блискавки. Свічки символізують також віру у Воскресіння Христове. А тим часом настає Страсна п’ятниця.
До плащаниці –з чистими думками Велика п’ятниця – найскорботніший день у церковному році, оскільки згадують муки і страждання Христа. Час, коли один із учнів Йосип Аріматейський з дозволу прокуратора Понтія Пилата зняв тіло Спасителя, помастив смирною з алоєм і різними пахощами, обгорнув плащаницею і поклав його до гробу, звідки Господь воскрес із мертвих. У день, коли розіп’яли Христа, прийнято дотримуватися суворого посту, співпереживати тим подіям, а увечері піти до храму, щоб вклонитися святій плащаниці. Жодної справи не повинна торкнутися рука в цей день скорботи, жодне зайве слово чи жарт не мають зірватися з язика. – Православний християнин повинен співпереживати стражданням Спасителя і оцінити Його подвиг. Підходити до плащаниці треба з чистими помислами. Але ще раз наголошу: це є необхідністю кожного дня. За своїми вчинками треба стежити завжди. Цього дня також з церкви приносять вогонь. Багато хто випалює хрестик при вході в будинок. Це народна традиція, але вона свідчить про наближення Світлого дня, – продовжує ієромонах Нікіта.
Рум’яні паски, крашанки і молитва Багато господинь до Великодня печуть паски. Пригадую як в дитинстві бабуся перш ніж приготувати опару, молилася, просила пробачення у домашніх і з чистим серцем бралася за роботу. Бабця говорила, що не можна пекти великодній хліб з недомовками і образами. Бо паска може «образитися» і не вдасться легкою та рум’яною. Коли тісто підходило, ми з сестрою наввипередки бігли на допомогу. Хоч які малі були, а виліплювали кісочки, різні фігурки. У вправних рук бабусі паски виглядали як мальовані… Відтак всією родиною ми садовили пасхальний хліб до печі та з нетерпінням чекали його «повернення». Через певний час з печі посміхалися зовсім інші хлібці – рум’яні, запашні. Мистецькою подією є також готування крашанок та писанок. Появу крашанок пов’язують з Марією Магдалиною, яка перша принесла римському імператору Тиберію звістку про Воскресіння Христове. Оскільки на зустріч з імператором не можна було приходити з порожніми руками, Марія Магдалина обрала символічне приношення – куряче яйце. Тиберій вислухав жінку, але не повірив її словам, сказавши, що воскресіння Ісуса Христа так само неможливе, як перетворення яйця з білого в червоне. І в ту ж мить яйце, принесене Марією Магдалиною, стало червоним. З того часу на Великдень люди фарбують яйця на знак віри в Господа і в пам'ять про День воскресіння. Також вважають, що червоний колір яйця символізує колір крові Христа, який віддав життя за порятунок людей. Як розповіла майстриня Марія Верега, секретів писанки є багато. Але насправді розписом може зайнятися кожен охочий. І необов’язково вміти гарно малювати. – Писанку пишуть не руки, а душа. Принцип малювання писанок полягає в тому, що воском наносять малюнок писанки. Застигаючи, віск щільно прилягає до поверхні яйця і захищає її від дії фарби. Отже, коли наносимо віск на біле яйце, на готовій писанці ці місця будуть білими, коли пишемо по поверхні, пофарбованій у жовтий колір, – жовтими і так далі, аж до найтемнішого кольору, тому що кольори на писанці отримують накладанням одного кольору на інший, від найсвітлішого до чорного. І щоразу після фарбування яйця у новий колір на писанці замальовуються воском ті частинки орнаменту, які повинні бути саме цього кольору, – каже Марія Іванівна. Як свідчать історичні джерела, на початку ХХ ст. господині особливу увагу в приготуванні великодніх страв приділяли випічці пасок під глазур’ю з корицею, гвоздикою, ваніллю, мускатним горіхом. Обов’язковими у тодішньому меню були смажений гусак або заєць (зайчатини у продажу було багато), нерідко молочне порося, м’ясний пиріг. Обов’язково витягували святковий посуд, намагалися надати столу цікавий вигляд. Кажуть, що навіть вершкове масло подавали на стіл у вигляді жовтого кучерявого баранчика, а яйця фарбували в кілька кольорів.
Що ставити до кошика Зрозуміло, що всі прагнуть якнайкраще наповнити свій кошик. Але не всі знають, що саме до нього треба класти. Виявляється, що кожен продукт має своє символічне значення. За словами ієромонаха Нікіти, якихось суттєвих заборон нема: «Найголовнішими є паска, яйця, м’ясо, сир, масло. А все інше – бажання самих людей. Ми маємо знати, що центром цього дня є богослужіння, але чимало людей йдуть тільки освятити кошик і повертаються додому. Це особиста справа кожного. І так, звісно, краще, ніж ніяк». В той же час варто пам’ятати, що Великдень - це духовне свято, а не кулінарні змагання. Тож духовність і символічність - перш за все. Цікаво, що паска – це символ Воскресіння та Агнця, який за нас був розіп’ятий на хресті. Цей особливий хліб нагадує, що Ісус Христос, приходячи до учнів після Воскресіння, розділив з ними їжу. Сир і масло у Великодньому кошику – це молочні страви, а молоко є первотвором, сировиною, яка не походить з діяльності людських рук, а є даром природи. Так, як мати годує свою дитину молоком, так сир і масло є символами жертовності та ніжності Бога. Яйця у великодньому кошику є символом нового життя. Шинка або ковбаса символізує душевну радість, яка приходить від виконання людиною Божої волі. Хрін робить людину міцнішою, як міцнішає християнин, котрий приймає таїнство сповіді та євхаристії під час пасхального посту. Сіль у великодньому кошику завжди є символом достатку та повноти в домі.
Величні дзвони і «Христос Воскрес!» Найурочистіший момент Пасхалії настає опівночі, коли священик сповіщає, що Христос Воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: «Воістину Воскрес!». Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім священик під передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячує наповнені пасхальні кошики. Люди христосуються і поспішають додому, до сім'ї, родини. Ієромонах Нікіта Сторожук каже, що в цей день не треба забувати і про тих, хто не може бути в церкві: в’язні, хворі, літні: «Їм потрібна наша турбота і допомога. Тому дуже добре, коли віруючі організовують своєрідну акцію милосердя, навідуються в різні соціальні заклади. Адже радість розділена з іншими стає більшою і ще більше об’єднує людей у Світле Христове Воскресіння. Адже добра багато не буває».
Пасхальні братання Цікаво, що на Великдень під час Першої світової війни було багато випадків братань. Вони полягали у виході з окопів, зустрічі з противником («німцем»), «христосуванням», взаємним частуванням цигарками, сигарами. Навесні 1915-го з цензурних звітів стало відомо, що на передових позиціях після Великодніх свят розпочався обмін між солдатами російської армії і арміями противника хлібом, коньяком, горілкою, шоколадом і сигарами. В братанні брали участь навіть офіцери, а закінчувалося свято змаганням хорів з обох сторін і загальними танцями під німецьку гітару. Як свідчать історичні джерела, у зв’язку з цим черговий генерал ставки П.К. Кондзеровський повідомляв командуючим фронтами, що «надалі за допущення такого спілкування нижніх чинів з ворогом найсуворіша відповідальність повинна лягати на ротних командирів і командирів полків». Про мирні зустрічі солдати писали додому. В листі солдата 4-го піхотного Селенгінського полку читаємо: «На перший день Великодня, коли ми вже розговілися і відпочили, у нас все тихо. Нема жодного пострілу. Ми стали зі своїх окопів махати шапками до свого ворога, і він теж почав махати і запрошували один одного до себе в гості. І так що ми зійшлися помало з австрійцями на середину між дротяну загорожу. Без ніякої зброї, і почали христосуватися. Деякі австрійці були православні, то цілувалися з нами і деякі з жалості заплакали і пригощали один одного. Ми кинулися до танцю, як справжні товариші, а потім розійшлися. Думаю, про нас напишуть в газетах». З іншого листа бачимо, що солдати (на тому ж фронті) чекали переговорів з дня на день: «Раз боїв нема, значить йдуть мирні переговори, і скоро побачимо просвіт». Солдати повідомляли в листах про «ходіння в гості» до супротивника, обмін спиртним. Згідно з даними Цензурного відділення штабу головкому арміями Західного фронту, на початку травня в 2-й армії мали місце перемир’я в корпусах для прибирання трупів убитих, які стали переростати в братання (у 36-му армійському корпусі). До речі, у 1918 році одна з таких великодніх зустрічей відбулася і неподалік Буковини. Тут браталися австрійські, німецькі та російські війська. І якщо навіть воїни забували на Великдень про війну і ворожнечу, то якісь там сучасні образи не повинні навіть на мить затьмарити нам радість Світлого Христового Воскресіння! Час брататися і пробачати. Навіть якщо вас ніхто про це не просить. Щасливого Великодня! Даруйте тільки радість один одному. І Божого всім благословення!
Альона ЧОРНА Художнє оформлення: пасхальні листівки початку ХХ століття.
Великдень – це духовне свято, а не кулінарні змагання
До плащаниці –з чистими думками
Що ставити до кошика