У «Буковинській Трої» є все. Страуси (ціла ферма – 56 дивовижно красивих птахів) несуть тут свої мало не золоті яйця вагою до 2 кг, павичі гордо розпускають хвости віялом, мирно щипають траву віслюки й вівці, плескаються у ставку ондатри, а зовсім ще мале оленятко Мариця бігає за цесарками наввипередки з індійським півнем, вбраним у пір’я усіх кольорів веселки. Марицю сільські люди визволили цієї зими з капкана, принесли майже бездиханну з покаліченими ніжками. Її виходили і зараз облаштовують для косулі окремий вольєр. - Місяць тому випустили орла, – розповідає зоотехнік Світлана Майстрюк, що дивиться за усім цим диво-господарством, яке ще називається контактний зоопарк (його мешканців можна погодувати, погладити, з ними сфотографуватися, навіть зайти у вольєри). – Теж принесли добрі люди геть обмороженого, не дали загинути. Ми його вилікували. Є у нас свій лелека, знайшли кілька років тому ледь живе пташеня на полі. Он на водонапірній башті у нього тепер родове гніздо… Облюбували територію комплексу дикі куріпки. Навіть зайці вже знають, що за огорожею «Буковинської Трої» для них порятунок, і тікають сюди від мисливських гонів. Усіх тут люблять, усім тут раді. Але найбільша гордість «Трої» - коні.
Перше слово було «кінь» Все почалося, власне, із страусиної ферми. Тримали для її обслуговування кілька підвод. - Так трапилось, що молодшому синові судоми звели ногу, не міг ходити, - розповідає керівник цього туристичного оздоровчо-спортивного комплексу Володимир Воронюк. – Ми довго возили дитину до Чернівців на масажі, на усілякі лікувальні процедури. Якось лікар (дякую йому за це!) каже: так у вас же є ферма, а значить і коні, хай хлопчик їздить верхи, це має допомогти. Іванко сів на коня, а через три місяці самостійно пішов. На вдячність за сина Володимир Іларійович (фельдшер за фахом) вирішив організувати лікувальні сеанси їзди верхи діткам з церебральним паралічем. Спеціально для цього придбали кілька спортивних коней, навчених вершниками. І сталося справжнє диво. Кілька місяців поспіль, через день до Реваківців з Вадул-Сірет батько привозив хворого на ДЦП сина. Дев’ятирічний Миколка міг пересуватися лише в інвалідному візку і не говорив виразно. Його висаджували на орловського рисака на ім’я Кордон. Поволі хлопчик почав добре сидіти у сідлі, а відтак зробив перші самостійні кроки, тримаючись за батькову руку, і сказав перше в житті чітке слово – «кінь». - Ми усі тут плакали від радості. Звичайно, не кожний випадок закінчується так щасливо, - продовжує розповідь Володимир Іларійович. – Але прогресивні зрушення в лікуванні з допомогою їзди на конях очевидні. Вони дають нам надію. Бо коні не просто справляють при їзді верхи оздоровчий біомеханічний вплив на людський організм. Є якась невимовна таємниця у спілкуванні з конем. Це направду благодатні хвилини, від яких стаєш міцнішим тілом і добрішим серцем. Зараз на території комплексу будують великий лікувально-реабілітаційний центр на 80 місць. Основний його профіль - іпотерапія, якою зможуть скористатися і діти, і дорослі з різними захворюваннями кісток і суглобів, а також з нервовими, психологічними проблемами.
Поле з кульбабок на рівні Європи Як є гарні коні, то мають бути й гарні вершники. Отак поруч зі страусиною фермою постав кінноспортивний клуб «Буковинська Троя», перший і єдиний на сьогодні в області, де діє класична школа їзди верхи для вершників різного рівня підготовки. До того ж професійний спорт еліт-класу тут поєднали з доступним й цікавим відпочинком для дітей і дорослих. - У мене часто запитують, звідки така дивна назва? Зовсім не дивна, – каже Володимир Воронюк. – Наша Шипинська земля так само легендарна, як давньогрецьке місто. У нас ще за австрійських часів знайдено унікальні археологічні пам’ятки доби енеоліту. До всього у мене, дякувати Богу, троє синів. І тут, у Рідківцях, земля моїх прадідів. А на цьому місці, де зараз клуб, були колгоспні стайні на 70 коней. Пам’ятаю, скільки було хлоп’ячого щастя, коли конюх Ілля Рурак (він зараз у нас працює) дозволяв нам, малим, проїхатися фірою, а коли садив на коня – то вже радості не було меж! Бо коні – це... – пан Володимир на мить задумується, - одне слово, хтось сказав, що коні – це найкращі люди. Це справді так. Того ж 2008 року утворення клубу нікому невідомі «троянці» з Реваківців вирішили взяти одразу високу планку (змагатися – так змагатися!) і успішно заявили про себе на відкритому Чемпіонаті України з виїздки. Чемпіонат України-2010 серед дорослих та юнаків з кінного спорту (триборства), що проходив на території Жашківського кінного заводу, став тріумфом для буковинськотроянського улюбленця Портоса великопольської породи. Він вразив учасників і гостей змагань і дивовижною мастю (акурат під далматинця!), і спортивною майстерністю, отримавши гран-прі чемпіонату. Взагалі зі 180 кращих коней України два "троянських” коня (Портос і Пішта) увійшли тоді у десятку лідерів. Звичайно, завдяки головному тренеру клубу, кандидату в майстри спорту Юрію Кондратенку. Якщо вже є перемоги, то мають бути й змагання. Обрали найвидовищніший і найшляхетніший їхній вид – конкур і поставили за мету організувати їх на Шипинській землі на найвищому рівні. Для цього заклали особливе конкурсне поле – єдине в Україні не з піску, а трав’яне, як годиться в найкращих дворах Парижа і Лондона (ці світові столиці вже два століття виборюють один у одного титул батьківщини конкуру). Поле, виконане за всіма світовими канонами, засадили кульбабами, котрі, як з’ясувалося, міцно утримують грунт. СЛОВНИК КОНКУР – змагання з подолання перешкод верхи на коні. Розвиток цього виду спорту почався із захоплення європейської аристократії XVIII-XIX століть кінними полюваннями на лисів, які вимагали від вершників навиків стрибати через паркани, що відмежовували земельні ділянки. З 1900 року - олімпійський вид спорту. Єдиний вид змагань, де чоловіки і жінки конкурують на рівних. Світовий рекорд з висоти стрибка встановив Ларригібе-Лем з Чилі, який у 1949 році подолав перешкоду висотою 2 метри 47 сантиметрів на коні Хуанозо чистокровної верхової породи. Рекорд Європи у висотному стрибку (2,35 м) встановив в 1988 році кінь вестфальської породи на ім'я Пушкін.
Півцарства за коня - Володимире Іларійовичу, а правда, що ви придбали за мільйон доларів генеральського арабського скакуна? - Не за мільйон, а за 999 тисяч, і не доларів, а гривень, і не арабського, а породи українська верхова, – уточнює пан Воронюк. – Це наша гордість, хоча ми любимо усіх своїх коней. Його звати Фад. Він призер чемпіонатів України, легко бере бар’єр у 2,1 метра. Вже привів тут потомство – жеребця Рафаеля і кобилку на ім’я Віфа. Взагалі наш клуб має статус виробника племінних коней. Арабський скакун також є у «Буковинській Трої», а з ним – ще 30 коней десяти порід. Відвідувачі комплексу можуть навіть здійснити на них далекі подорожі верхи гірськими стежками (для дітей є поні). Але саме у конкурі, у сильних і технічних стрибках розкривається уся їхня краса. «Буковинська Троя» виставляє на змаганнях 10 клубних спортивних коней профі-класу, серед них призери Чемпіонату України, II етапу Кубка Дарлінга та інших престижних всеукраїнських змагань. Коні нашої «Трої» відмінно показали себе і зараз, у ІІ етапі кубка Bucovina Horse Tour, який щойно завершився. У відкритих змаганнях з конкуру, які підвищують професійну майстерність спортсменів та зміцнюють зв'язки між кінноспортивними клубами, взяли участь юнаки, юніори, дорослі, спортсмени-любителі, вершники національної категорії з 5 областей України. Приїхали зі своїми кіньми спортсмени з найвідоміших клубів. Гостям, як належить, господарі віддали найкращі денники у відмінно обладнаних клубних стайнях, а своїх коней перевели на табірне літнє утримання. До речі, коні вперше стрибали на новому зеленому полі. - Намагаюся брати участь в усіх змаганнях на Буковині, й щоразу ваш клуб вражає постійно зростаючим рівнем – організації чемпіонатів, їзди верхи, підготовки коней, - зазначає керівник кінноспортивного клубу «Посейдон», що у Дунаївцях на Хмельниччині, майстер спорту міжнародного класу з кінного спорту Олег Усенко. Він приїхав до «Буковинської Трої» з трьома своїми синами, також спортсменами-вершниками. Верхогони: найдивовижніша історія Америка, часи Великої депресії. Його звали Сухар, місце народження – Каліфорнія. Хоч і був він англійської чистокровної породи з видними пращурами, але уродився низькорослим, вузлуваті зап’ястя не розгиналися до кінця. Брав участь в перегонах, але його швидко списали. Дворічного Сухаря придбав автомобільний магнат Чарльз Говард за рекордно низьку ціну в $7500 (його вразив характер скакуна) і призначив до нього Тома Сміта, тренера, який вже майже подав у відставку. Той вирішив, що найкраще коню підійде Рудий Поллард, який серед жокеїв також був далеко не стандарт (як потім з’ясувалося, ще й не бачив на одне око). Сміт відчув між Сухарем і Поллардом якийсь дивовижний зв'язок, вони наче дарували один одному свою доброту. Жокей і його кінь справді несподівано почали вигравати перегони, щоразу престижніші. Окрилений успіхом Говард націлився на знамениті верхогони Санта Еніта з призовим фондом у $100 тисяч. Сухар прийшов другим, але мало не вся Америка вітала його бурхливими оплесками. Він став символом нації – непоказний, нікому невідомий, списаний кінь зумів вийти зі стайні, стати на ноги і брати вершину за вершиною, залишаючи позаду чистокровних титулованих скакунів. У 1937 році Сухар перемагає в 11 з 15 гонок і стає світовим лідером за кількістю виграних грошей. Однак титул Кінь року дістався Адміралу, який взяв Потрійну корону. Вся країна чекала на поєдинок між ними. Господар непереможного Адмірала довго не давав згоди, мовляв, не хоче принижувати свого великих кровей уславленого коня змаганнями з якимось недомірком, ще й із Заходу. Проте 1 листопада 1938 року коні таки зустрілися на доріжці. Усі штати як один ставили на Адмірала, лише вірна Каліфорнія – на свого Сухаря. Сухар обійшов суперника на чотири корпуси, забравши собі заслужений найвищий титул. Світлана ІСАЧЕНКО
У «Буковинській Трої» є все. Страуси (ціла ферма – 56 дивовижно красивих птахів) несуть тут свої мало не золоті яйця вагою до 2 кг, павичі гордо розпускають хвости віялом, мирно щипають траву віслюки й вівці, плескаються у ставку ондатри, а зовсім ще мале оленятко Мариця бігає за цесарками наввипередки з індійським півнем, вбраним у пір’я усіх кольорів веселки. Марицю сільські люди визволили цієї зими з капкана, принесли майже бездиханну з покаліченими ніжками. Її виходили і зараз облаштовують для косулі окремий вольєр. 
Як є гарні коні, то мають бути й гарні вершники. Отак поруч зі страусиною фермою постав кінноспортивний клуб «Буковинська Троя», перший і єдиний на сьогодні в області, де діє класична школа їзди верхи для вершників різного рівня підготовки. До того ж професійний спорт еліт-класу тут поєднали з доступним й цікавим відпочинком для дітей і дорослих. 
Арабський скакун також є у «Буковинській Трої», а з ним – ще 30 коней десяти порід. Відвідувачі комплексу можуть навіть здійснити на них далекі подорожі верхи гірськими стежками (для дітей є поні). Але саме у конкурі, у сильних і технічних стрибках розкривається уся їхня краса. «Буковинська Троя» виставляє на змаганнях 10 клубних спортивних коней профі-класу, серед них призери Чемпіонату України, II етапу Кубка Дарлінга та інших престижних всеукраїнських змагань.
У 1937 році Сухар перемагає в 11 з 15 гонок і стає світовим лідером за кількістю виграних грошей. Однак титул Кінь року дістався Адміралу, який взяв Потрійну корону. Вся країна чекала на поєдинок між ними. Господар непереможного Адмірала довго не давав згоди, мовляв, не хоче принижувати свого великих кровей уславленого коня змаганнями з якимось недомірком, ще й із Заходу. Проте 1 листопада 1938 року коні таки зустрілися на доріжці. Усі штати як один ставили на Адмірала, лише вірна Каліфорнія – на свого Сухаря. Сухар обійшов суперника на чотири корпуси, забравши собі заслужений найвищий титул.