 Самобутня, незалежна, вона, здавалося, була постійно налаштована на гармонію всесвіту, дослухалася мелодій землі, природи, вбираючи їх у себе, а потім роздаровуючи безцінні краплинки краси й щастя усім довкола. Олена Михайленко. Мозок не годен усвідомити, що відтепер у минулому.
Могла стати чудовим музикантом, актрисою і, певно, скрізь досягла б вершин, адже Всевишній не поскупився, відмірявши цій дивній жінці таланту повною міркою. Але ще там, у далекому рідному Хабаровську на березі легендарного, могутнього Амура назавжди віддала хист мистецтву малярства і дітям. Якось її запитали: чому вона, видатна художниця, людина високої культури, ерудиції, енциклопедичних знань, зупинила свій вибір на навчанні дітей, а не пішла, приміром, викладати в якийсь мистецький вуз. «Ставлення студентів, тільки б поставила залік і відвалила”, якось не надихає, – як завжди дотепно відповіла Олена Миколаївна. Інша річ – дитяча аудиторія. Навчаєш дитину від початку, пояснюєш ази малювання, вводиш її до фантастичного світу мистецтва, бачиш результат. Діти, вони безпосередні, не вміють лукавити, одразу розпізнають нещирість, поганий настрій. Для них ти не викладач, навіть не педагог, а учитель, котрий буквально за ручку веде всіма лабіринтами світу мистецтва. Це специфічна аудиторія, яка потребує повної віддачі, чистих думок, щирого серця, розуміння... У цих словах суть пані Олени.
Понад усе цінувала щирість, безкомпромісність, справжність. І завжди для учнів були за взірець, приклад її мистецькі роботи – окраса спілчанських вернісажів. На початку 2000-х років вона започаткувала Арт-студію при Художньому музеї. Окрім малювання, студійці Олени Михайленко слухали класичну музику, читали літературу… себто отримували всебічне мистецьке виховання. А ще навчала бути самими собою, думати, мати своє ставлення до життя, бачити у калюжі промінчик сонця. Чи ж треба дивуватися, що навіть без спеціальної художньої освіти арт-студійці отримували найвищі нагороди у міжнародних конкурсах, виставках, викликаючи просто шквал захоплених відгуків у художників, мистецтвознавців, медійників. Що без великого напруження вступали до престижних мистецьких вищих навчальних закладів. А деякі, навіть обравши спеціальність, далеку від мистецтва, не полишають заняття малярством, беруть участь у виставках студійців. Учитель же, випустивши в широкий світ вже сформовані особистості, знову набирала талановиту малечу. Талановиті ж бо, за словами Олени Миколаївни, усі діти. Завжди спокійна, врівноважена, впевнена у собі, вона, здавалося, знала вищу мудрість, яка давала їй сил не зламатися не запанікувати, коли занедужала. Хвороба відібрала можливість бути, як і раніше, активною, непосидючою, проте не змогла завадити її мистецтву. Роботи, виконані в унікальній авторській техніці, як завжди вражали, дивували, змушуючи ще і ще раз повертатися до них, вдивлятися у дивовижні переплетення кольорів, відшукувати сакральний смисл.
Остання персональна виставка творів Олени Миколаївни «Амаркорд» відбулася 2011 року й стала значимою подією в культурному житті міста. Як завжди по-царськи велична і красива художниця з чарівною посмішкою приймала компліменти гостей. Поруч з нею двоє улюблених, найрідніших мужчин – чоловік Валерій Васильович Михайленко – знаний науковець, професор, завідуючий кафедрою іноземних мов Буковинської державної фінансової академії і син – відомий журналіст Максим Михайленко. Вони її гордість. Взагалі-то була навдивовижу чудова, прекрасна родина, де один одного любили, поважали, цінували, розуміли, підтримували.
Жодним словам співчуття не дано полегшити невимовний біль втрати, згладити страшну даність того, що трапилося. Кажуть, незамінних не буває. Це не так. «Ніколи» – дисонуюче слово, наче фальшива нота чи чорна клякса вривається у світлі, поки що не спогади, думки про Олену Миколаївну. Вона пішла і світ став біднішим на краплинку любові, гармонії, краси. І все ж, попри безмірний жаль, тугу маємо сказати: Світлої дороги, вам, Світла душа до Світла.
Чернівецька обласна організація Національної спілки художників України та Чернівецька обласна організація Українського фонду культури, родина, друзі, шанувальники.
|
