Якщо свій пляжний відпочинок ви цього літа плануєте не на далеких морях, а на Дністровському водосховищі, пропоную на кілька годин покинути водні розваги і відвідати село Коболчин у Сокирянському районі. Коли під’їдете до села, запитайте у когось із місцевих, як знайти музей гончарства. Якщо ж абориген вам трапиться не дуже культурно підкутий, цікавтеся дорогою до школи. Саме у дворі нової школи та у приміщенні старої розташувався цей музей. Створено його зусиллями однієї людини – Івана Івановича Гончара. Він особисто об’їхав возом весь Коболчин та довколишні села, щоб зібрати багатющу колекцію старожитностей, унікальних предметів селянського побуту, які вже давно вийшли з ужитку та дивом збереглися. Тож у музеї ви побачите далеко не лише гончарні вироби. Цей невгамовний ентузіаст у свої 72 роки завзято проводить екскурсії, продовжує формувати експозицію, здійснює менеджмент музею та ще й керує самодіяльним хором "Калина" (музичний номер гостям забезпечений) і навчає дітей свого ремесла в гуртку "Керамік". У тому, що педагогіка – друге після гончарства покликання Івана Івановича, ви переконаєтеся, якщо приїдете з дітьми. Він миттєво знаходить спільну мову з маленькими відвідувачами, запалює їх своєю енергією. Ви й незчуєтесь, як ваш малюк вже захоплено міситиме шматок глини, а потім ліпитиме з нього півника-свистунця під веселі настанови директора музею. Те, що в Івана Гончара прізвище так вдало збіглося зі справою його життя, звісно ж, не випадковість. Гончарів у Коболчині багато, як і гончарів. Тут виготовляли посуд із глини з давніх часів. У молдавській грамоті XV століття село згадується як центр гончарства. До Другої світової війни в селі гончарював кожен третій. Було навіть більше десятка жінок-гончарів – вкрай рідкісна ситуація. Історії села відведено чималий розділ експозиції музею, і викладено її не в нудних пожовклих паперах, а в предметах, якими послуговувалися наші предки. У просторих світлих приміщеннях колишньої школи відтворили давні інтер’єри. Є тут пречудові різьблені меблі, неперевершені бессарабські килими, доріжки, вишиті гладдю рушники, скатертини, фіранки. Ну, і, звичайно, ціла тисяча горщиків та глечиків, створених багатьма поколіннями коболчинських гончарів. Оксана ДОВГАНЬ
Якщо свій пляжний відпочинок ви цього літа плануєте не на далеких морях, а на Дністровському водосховищі, пропоную на кілька годин покинути водні розваги і відвідати село Коболчин у Сокирянському районі. Коли під’їдете до села, запитайте у когось 
До Другої світової війни в селі гончарював кожен третій. Було навіть більше десятка жінок-гончарів – вкрай рідкісна ситуація. Історії села відведено чималий розділ експозиції музею, і викладено її не в нудних пожовклих паперах, а в предметах, якими послуговувалися наші предки. У просторих світлих приміщеннях колишньої школи відтворили давні інтер’єри. Є тут пречудові різьблені меблі, неперевершені бессарабські килими, доріжки, вишиті гладдю рушники, скатертини, фіранки. Ну, і, звичайно, ціла тисяча горщиків та глечиків, створених багатьма поколіннями коболчинських гончарів.