За такої кількості таких теплих (аж занадто) вихідних гріх було не вибратися на пікнік. Тому ми вибралися. Взагалі-то ми вкрай рідко виїжджаємо на природу. Хіба що тільки в будні, бо хоч у сміття й нема вихідних, зате вони є у музики, диму та п’яних криків. Проте цьогорічний травень видався особливим, і несподівані десять днів канікул треба було кудись подіти. Поміркувавши над вибором місця, ми зупинилися на заповідному парку "Гарячий Урбан". Там поряд монастир, тож відпочивальники, мабуть, посоромляться вмикати блатняк на всю потужність. Свинячити, може, також Бога побояться. Та й прибрали там перед Великоднем точно ідеально... Так ми собі розсудили і не помилилися. Відпочинок наш був би ідеальним, якби не той чинник, про який ми геть чисто забули. Точніше не згадували, зважаючи на сезон. Якось не уявлялося, що на початку травня може бути стільки комарів. Одне слово, вигнали нас ці "санітари лісу" геть. Вони й справді – санітари: кого вигнали, той вже в лісі не насмітить. Але ж не подумайте, боронь Боже, що ми мали намір насмітити. Все якраз навпаки, і саме до цього я й веду свою розповідь, адже вона не про те, як ми відпочивали на природі. Вони про дивовижну ситуацію, яка трапилася з нами наприкінці відпочинку. Однак про все за порядком. Вигнані лихими голодними кровопивцями з лісу, ми помандрували в інше, більш відкрите і добре провітрюване місце - в Музей народної архітектури і побуту. Там нас зустріли привітний чоловік і втомлений шашликами собака. Ми чудово провели час на прогулянці, повозили свого меншенького доріжками, покаталися на гойдалці і сіли пікнікувати. Коли ж закінчили, я з радістю зауважила поряд зі столиком, який ми зайняли, контейнер для сміття. Чудово! Нічого не треба буде везти з собою. Прибравши на столі, я з величезним подивом констатувала, що викидати мені НІЧОГО. Покрутила в руці паперовий пакетик, в якому була дитяча ложечка, і знову поклала в нього ложечку. Сміття не було. Ошелешена, я сіла міркувати: невже таке можливо?! Виїзд на природу – це ж завжди купи сміття. Це мішки, в яких привозять продукти, це одноразові тарілки, виделки, стаканчики, це пляшки й пакети від напоїв, обгортки від усяких снеків і солодощів, шкірки від фруктів... Найдивовижніше те, що, збираючись на цей пікнік, я зовсім не прагнула зробити його таким екологічним. Хотіла тільки, щоби всім нам було максимально зручно. Ну, і щоб їжа була корисною та повноцінною. Ті дні були дуже вітряними. Уявивши, як пластиковий чи паперовий посуд розлітається на всі боки, я обмотала рушником і поклала в ізотермічну сумку (іншого багажу не планували брати) звичайні обідні тарілки. Потім дістала з полички призабуті стакани з грубого пластику (багаторазові) і також їх запакувала. Відтак у металеві судочки склала готовий обід - салат, м’ясну страву та гарнір - і також відправила до сумки. Туди ж вирушили термос із дитячою їжею, замотані в текстильні серветки виделки і ложки, а також картата лляна скатертина. Тепер ви розумієте, чому в нас не було сміття? Єдине, що ми могли би викинути, - це дволітрова пластикова пляшка з-під води. Але воду ми під час пікніка не випили, тому пляшка поїхала з нами додому... Слово "пікнік" (pique-nique) фанцузького походження, хоча сама культура споживання їжі на природі поширилася світом із Англії. Те, що у нас звично називають пікніком, в англомовних країнах зветься "барбекю" і відбувається майже винятково на власних подвір’ях. Там не заведено палити вогонь і куховарити в лісі, парку чи на пляжі. Натомість на пікнік люди ходять до першої-ліпшої галявини, навіть у міському парку. Беруть із собою готову їжу (переважно великі та вигадливі сендвічі) напої в термосах, пледи чи спеціальні килимки і насолоджуються красою природи та спілкуванням. Пікніки бувають тематичними і сезонними, сімейними і романтичними, дружніми та корпоративними. Справжні естети залучають всю свою фантазію, щоб зробити пікнік незабутнім. Наприклад, беруть їжу та посуд лише в одному кольорі або сервірують на траві розкішний "стіл" із шампанським. Мушу сказати, що все це мені дуже подобається. На мою думку, люди повинні прикрашати своє життя – можливості для цього є в кожного. Саме тому набори посуду для пікніка в гарних кошичках чи рюкзачках, з’явившись у наших магазинах, одразу мене зачарували. Ось тільки спершу вони здавалися мені естетським вибриком, нераціональною тратою грошей, бо ж відомо, що на природу всі беруть одноразовий посуд. Тоді мені було невтямки, що ці набори несуть нам із Заходу не так гастрономічну, як екологічну культуру. Коли ви не використовуєте на природі одноразовий посуд, у вас не буде спокуси там його і залишити. Та якщо ви навіть дуже свідомий громадянин і завжди після себе прибираєте, проблема одноразового посуду все одно залишається. Ви привозите його до міста, викидаєте в контейнер, а звідти він знову повертається на природу, на сміттєзвалище, де йому сотні років розкладатися. В цьому сенсі паперовий посуд, звісно, менше зло, але все ж таки зло. І на завершення про шашлики. Ви не подумайте, що я проти. Мені також смакує запечене, з димком, м’ясо, і запах його п’янить так само, як і вас. Проте я всім серцем за різноманітність. Не може кожен відпочинок на природі бути лише "барбекю"! Спробуйте влаштувати інший пікнік: з домашнім обідом, з бутербродами чи піцою, з фруктами і шампанським... Варіантів безліч. Минулої осені ми їздили помилуватися лісом лише з чаєм і шоколадом, і це запам’яталося краще, ніж десятки з’їдених за все життя шашликів.
За такої кількості таких теплих (аж занадто) вихідних гріх було не вибратися на пікнік. Тому ми вибралися. Взагалі-то ми вкрай рідко виїжджаємо на природу. Хіба що тільки в будні, бо хоч у сміття й нема вихідних, зате вони є у музики, диму та п’яних криків. Проте цьогорічний травень видався особливим, і несподівані десять днів канікул треба було кудись подіти.