Люблю я розглядати фоторепортажі з "Оскара". Не лише тому, що по сукнях, зачісках і макіяжах можна модні тенденції на прийдешній рік прогнозувати. І зовсім не тому, що якісь обличчя мені там неймовірно милі та дорогі. Але річ усе ж таки в обличчях.
Знаю, ви всі скажете, що аналогія недоречна, та мені у зв’язку з "Оскаром" пригадалися наші місцеві бали. Так, так, ви правильно заперечуєте: порівнювати таке не можна. Де, мовляв, Голівуд, а де наша рідна провінція? Там же і стилісти-візажисти, і дизайнери-шмизайнери... Там кожну дамочку до виходу команда з десятків людей готує! Наша ж красуня, збираючись на бал, навіть на фею-хрещену не може розраховувати - все сама, все власноруч. Ну, нехай сукню їй і пошиє якась місцева майстриня. Нехай зачіску та макіяж зроблять у салоні. Зате на манікюр вже точно грошей не вистачить. От уже й не той компот, що в Голівуді.
Ну все: із цього місця припиняю іронізувати і починаю серйозну розмову про обличчя. Не про макіяж чи пластичну хірургію, а про те, що визначається винятково внутрішнім змістом і станом людини. Переглядаючи фотозвіти з офіцерського балу в Чернівцях, я, звісно, була вражена вигадливістю наших модельєрів і стилістів, але не це захопило мою увагу. Мені здалося, що на світлинах дуже багато злих облич. Часом аж перекошених від злості. Я передивлялася фото знову і знову, порівнювала, аналізувала і врешті дійшла висновку: то не злість, а напруга. Такий вигляд мають люди, котрі виконують надзвичайно важливе, може, навіть небезпечне завдання. З такими обличчями пожежники гасять вогонь, міліціонери переслідують злочинців, хірурги беруться до скальпеля... А тут бал, веселий захід, розвага. Дивно якось виходить.
Насправді нічого дивного. Природа цієї напруги мені зрозуміла. Наші заціпенілі леді та джентльмени страшенно занепокоєні враженням, яке вони справлять на інших. "Все ж таки видно з боків складки жиру" - з жахом думає пані, яка щойно оцінила себе у вестибюльному дзеркалі. "Чому ніхто не дивиться на мій перстень? Він же зі справжнім діамантом!" - подумки обурюється промениста любителька коштовностей. "І як вона мене підбила на таку дурну стрижку?!" - стиха шаленіє молодий офіцер, якому здається, що всі оце зараз із нього насміхаються... Люди здебільшого щиро переконані, що їхніх важких думок ніхто не почує. І навіть усміхаються щосили (ті, в кого зуби досить гарні). Тим часом обличчя по-зрадницькому їх виказують.
А тепер повернімося в Голівуд. Невимушеність - ось головна прикмета завсідників червоної доріжки. У шатах, які разом із прикрасами коштують ледь не мільйони, вони дефілюють так само легко, як у джинсах із супермаркету. І хоч ці люди знають, що їх мало не через мікроскоп розглядатимуть злостиві критики та цілий світ, ви не побачите на їхніх обличчях і тіні занепокоєння.
"Але ж вони актори! - вигукнете ви. - От і грають невимушеність". Так, але подивіться на інших - режисерів, продюсерів, гримерів і монтажистів. Вони також не виглядають ні переляканими, ні зосередженими, як хірурги. Вочевидь, їм хтось відкрив цей секрет: думки читаються з обличчя. Хтось пояснив їм, що перейматися своїм "антуражем" слід лише до того, як вийдеш на люди. Потім це робити не лише пізно, а й вкрай шкідливо.
Незабаром у нашому місті відбудеться ще один бал - муніципальний благодійний. Там традиційно збирається весь, так би мовити, бомонд. Не смію давати поради таким поважним людям, але просто злегка рекомендую, готуючись до події, переглянути фотозвіти з "Оскара". І нехай перейняти "їхню" безмежну невимушеність буде важко, зате хоч побачите, що не кожне декольте слід увінчувати намистом, а довгі сережки погано поєднуються з прикрасами у волоссі. Там також видно, що складний крій сукні вимагає простої тканини, а вигадливі зачіски остаточно вийшли з моди.
Оксана ДОВГАНЬ
|
